Аналізуючи художньо-стильві особливості «Зачарованої Десни» О. Довженка й «Куди тече та річка» У. Самчука, ми вже вказували на тісний зв’язок цих творів із фольклором, що, в свою чергу, відзначилося на особливостях творення тропеїчної системи даних повістей. Скажімо, письменники серед простих тропів активно використовують постійні епітети: вечірня зоря, темна ніч, столітні дуби, хоча поряд з ними широко функціонують й індивідуально-авторські епітети, як у творчості О. Довженка (ласкава вода, срібнофольгові штани, дрімучий тютюн, точене слово), так і в У. Самчука (амбітні сльози, тверде життя, однотонне й мовчазне поле).
Окреме місце серед тропеїчних засобів посідають порівняння, які використовуються насамперед з метою передачі яскравих, багатобарвних картин пейзажу: «...сонце заходить з хвалою і величчю і, здається, пісню при тому співає і горить, як велика пожежа огнем незгораємим». Разом з тим, для Довженка порівняння виступає засобом гумористичного зображення подій: «білі ангели, як гусаки крилаті», « У мене захолонуло всередині, наче я наївся м’яти», «товста шкіряна палітурка - коричнева, як гречаний мед чи стара халява».
Улас Самчук за допомогою порівнянь також підсилює гумористичне, а то й іронічне звучання тексту: «Мотря куценька, грубенька, ніби капустяний калач», «...обличчя його, мов цегла, червоне, а очі, мов пси, злючі, а руки довгі та великі». Олексенко В. вказує на те, що в повісті У. Самчука наявні такі різновиди порівнянь:
1). Розгорнені порівняння-образи: піна на воді «нагадує велику стару мухомору».
2). Конструкції порівнянь, об’єктом яких виступають явища з побуту: «мов легеньке пір’ячко, підхоплене буревійним поривом урагану, так вилетів Володько з-під печі й опинився в батькових руках».
3). Порівняння, виражені формою орудного відмінка: «Дим величезним тяжким валуном котився...понад сіножаттями»; «темний ліс водопадом горів».
Самі назви аналізованих нами творів свідчать про активне використання письменниками такого тропеїчного засобу, як метафора. Довженко невипадково називає свою річку «зачарованою», адже вона ховає в собі чимало таємниць, неповторний чар дитинства. Метафорична назва «Куди тече та річка» У. Самчука висвітлює «процес усвідомленого входження сільського малюка Володьки Довбенка в довколишність, починаючи від батьківської хати й хуторного господарства й аж до обширів України». Сам же Улас Самчук пояснює назву книги так: «Річка долі, річка пізнання, річка життя. І хотілося сказати це устами самого життя, устами дітей, устами матері, батька, устами неба, землі, птахів, звірят».
Ми вже згадували в даному дослідженні, що О.Довженко й У.Самчук часто вдаються до персоніфікації явищ природи, що досить характерне для народнопісенної поетики. Персоніфікація ж у більшості випадків досягається саме на основі метафори. Причому метафори часто складні, тобто містять в в своєму складі й інші тропи, здебільшого порівняння. Скажімо, в Уласа Самчука читаємо: «Садок, обтезаний рясно овочами, дрімає непорушно, ніби закохана в свою будучу дитину, перший раз вагітна молода жінка». Досить метафорично, з використанням порівнянь, Довженко описує дідів кашель: «Кашель клекотів у нього в грудях, як лава у вулкані, довго і грізно, і дуже не скоро після найвищих нот, коли дід був уже ввесь синій, як квітка крученого панича, вулкан починав діяти, і тоді ми тікали хто куди, а вслід нам довго ще неслися дідові громи й блаженне кректіння».
Досліджуючи мовні особливості кіноповісті «Зачарована Десна», дослідниця С. Привалова робить висновок, що «контрастне зображення подій і явищ, протиставлення - один із специфічних прийомів, властивий творчій манері Довженка». Наприклад, монолог-міркування про приємне і неприємне в житті хлопчика, народження сестрички і смерть прабабусі Марусини тощо. До засобів контрасту вдається також і Улас Самчук: «Володько дивився на цілу руйнацію, на заплакану матір, на заклопотаного, в одній сорочці батька, що з нього лився цюрком піт, на дядьків, що старанно кожний вантажив свого воза, і йому було весело».
Досить часто письменники використовують фігури стилістичного синтаксису. Наприклад, О. Довженко за допомогою еліпсису посилює динамічність фрази, напруженість зміни дії, підсилює лаконізм, ліричну схвильованість: «Ластівок любив у клуні, деркачів - у лузі»; «А малини - красної, білої!»; «Вбігаю в ліс - гриби. У лози - ожина. В кущі - горіхи. В озері воду скаламучу - риба». Улас Самчук надає динамічності зображуваним явищам, використовуючи асиндетон: «На дворі все впорано, січки на цілий тиждень нарізано, дров цілу стосу наколено, води повну діжку наношено». І навпаки, з метою уповільнення темпу мовлення автори вдаються до фігури багатосполучниковості: «А після хлопці мусіли смоляків та корчанів наносити, та два великих баняки картоплі намити, та під коровами, під кіньми та під свиньми підстелити, та капусти з льоху принести, та води з криниці наносити. та курей на сідало загнати, та січки нарізати». Але якщо в У. Самчука полісиндетон оформлюється здебільшого однаковими сполучниками, то О.Довженко використовує комбіновану форму багатосполучниковості, побудовану на поєднанні різних сполучників: «Неприємно, коли п’явка впивається в жижку, чи коли гавкають на тебе чужі пси, або гуска сичить коло ніг і червоним дзьобом скубе за штани».
Отже, порівнюючи художньо-стильову подібність творів «Зачарована Десна» О. Довженка й «Куди тече та річка» У. Самчука, можемо констатувати, що виявляється вона у тісному зв'язку повістей із фольклором, специфіці підбору образно-тропеїчних засобів, особливостях функціонування пейзажів.
Немає коментарів:
Дописати коментар