середу, 6 червня 2018 р.

Зв'язок із фольклором «Зачарованої Десни» О.Довженка й «Куди тече та річка» У.Самчука

Виявити спільні риси в художньо-стильовій манері тих чи інших письменників - завдання досить складне, адже кожному митцеві властивий індивідуальний стиль, який на тлі загальнонаціональної мови відображає світобачення й світосприйняття автора через окремі специфічні мовні засоби чи оригінальне використання їх митцем, про що Іван Франко говорив: «... кожний письменник, особливо талановитий, виробляє собі свою окрему мову, має свої характерні вислови, звороти, свою будову фраз, свої улюблені слова». Завдання цієї статті – простежити зв'язок аналізованих нами творів із фольклором. В наступних публікаціях з'ясуємо функції пейзажу та інтер'єру, а також порівняємо образно-тропеїчні засоби, які використовуються письменниками.

Розглядаючи художньо-стильові особливості повісті «Куди тече та річка» У. Самчука й «Зачарована Десна» О. Довженка, варто відзначити тісний зв’язок цих творів із фольклором, що виявляється насамперед у їх глибокій народності.

В. Лесин у довіднику «Літературні терміни» дає таке визначення згаданому вище поняттю: «Народність літератури - одна з найважливіших особливостей художньої творчості, яка в досконалій мистецькій формі правдиво і дохідливо зображує життя народу, служить йому, виражає його прагнення, інтереси, потреби, естетичні ідеали. Народність також передбачає суспільну значимість творів, їх зв’язок з фольклором, із виробленими народом естетичними цінностями, з використанням скарбів народної мови».

О. Довженко й У. Самчук, будучи тонкими знавцями української душі, якнайточніше передали характер і світогляд нашого народу. Для прикладу розглянемо, як у творах відбиті погляди українських селян на роль і місце праці в житті людини.

Слід зазначити, що образи персонажів вимальовуються і розкриваються на фоні щоденної тяжкої праці, яка є не лише засобом для існування, а й духовною їжею (згадаймо любов Довженкової матері до праці на землі). Тому не випадково малий Сашко вирішує, що спокутати свій перший гріх (вирвану моркву) можна лише єдиним шляхом - працею і добрими справами: «Носитиму дідові воду на погребню, скільки він схоче, і почну ходити до церкви. От, коли б повипадали з кубла ластовенята! Я зараз нагодував би їх мухами й хлібом, аби ластівка бачила, на які діла я здатний, і розказала Сусу Христу». 
 
Володько Довбенко ставиться до праці відповідально, із завзяттям: «І він ще затемна, десь від других півнів, схопився, одягнувся. Їсти і не питай. Він зовсім не хоче та зрання не попрацювавши, напихатися».

Аналізуючи зв'язок творчості О. Довженка з фольклором, дослідниця Ю. Кочерган виділяє такі основні риси, які також наявні у творчості У. Самчука:

1. Психологізація пейзажу, що дає змогу авторам передати внутрішній стан героїв. Так згадуючи день, коли в Сашковій хаті народилася сестричка й одночасно померла прабаба, автор подає почуття героя на фоні картин ранньої весни: «Ой, коли б хто знав, яка то радість, коли вмирають прабаби... Хата враз стає великою, повітря чисте, і світло, як у раю. А надворі сонце гріє. Голуби літають ніким не прокляті. Горобці цвірінькають. Сніг розтає. Із стріх вода капле...».

Тривожні настрої Довбенкової родини з приводу переїзду на нове місце підсилюються мінорним нічним пейзажем: «Хутір огорнутий, окутаний гоструватою передосінньою пітьмою. Клекіт млина термосить пітьму, а вона чіпляє тендітні зірки, що зриваються і стрімко линуть десь на заставську соснину. Грубий костистий туман поплівся лугом. Похилені верби і верболози нанизують росисті намиста і не то плачуть, не то радіють».

2. Персоніфікація природи, зокрема для обох творів спільним є персоніфікований образ річки як невід’ємний символ "босоногого дитинства". Скажімо, Олександр Довженко часто звертається до річки як до живої особи, веде з нею бесіду, що досить характерне для фольклорної традиції: «Благословенна будь, моя незаймана дівице Десно, що, згадуючи тебе вже много літ, я завжди добрішав... Далеко красо моя! Щасливий я, що народився на твоєму березі, що пив у незабутні роки твою м’яку, веселу, сиву воду...».
Володькова річка також таємнича й чарівна, її персоніфікація досягається завдяки влучно підібраним метафорам: «Ось він устав, підійшов до краю берега і вдивляється чогось до води в річці, що тече поволі та ліниво, місцями робить закрути, місцями вирує і щось потиху, здається, сама з собою говорить».

3. Використання казкових елементів, зокрема гіпербол, літот. Наприклад, Улас Самчук, змальовуючи образ батька, навмисне перебільшує його фізичні якості: «Зросту Матвій великого... Постать його потужна, міцно збудована, «яких сьогодні вже немає». Робота в його руках горить. Ступить - земля гнеться. Ударить кулаком - довбні не треба. Дуб дубом мужик». Зображуючи свою прабабу Довженко, навпаки, вдається до літот, підкреслюючи іронічне ставлення до героя: «Вона була малесенька й така прудка...».
4. Використання прислів’їв і приказок: «з них ще користі, як з кози шерсті чи з козла молока», «діло з огнем має», «задумано - зроблено», а також народної афористики. Зокрема, герої досить часто використовують у своїх розмовах звертання до Бога із семантикою прохання, розпачу, подяки: «Дай Боже», «Хай Бог боронить», «Хвала Богу» або ж усталені образні побажання на зразок «Побий тебе свята Паска», «А бодай тобі кістка в горло» тощо.

Не останню роль відіграли у формуванні характерів Володьки і Сашка народні пісні, колядки, щедрівки, розповіді про старовину, які збагачували дитячу уяву, розвивали образне мислення. Слід також зауважити, що для автобіографічної кіноповісті «Зачарована Десна» більш характерне використання казкових елементів. Окрім згаданих вище прийомів гіперболи й літоти, Довженко нерідко вдається до казкової розповідної манери: «чую – щось твориться в хаті незвичайне... дід плаче, мати плаче, курка в сінях кудкудаче, і пахне чимсь, ніби церковним». Також автор наділяє тварин повісті властивістю розмовляти людською мовою, що також є невід’ємною ознакою казки. Для прикладу варто згадати підслухану Сашком розмову коней або розпачливі вигуки Пірата: «Ой-ой-ой! Ніколи вже не гавкну на сліпих! Гав-гав! І щоб мені, дурному, кусати його мовчки за чобіт! Оце так нагавкав!».

Отже, відображення в повістях «Зачарована Десна» й «Куди тече та річка» світогляду українського народу, його традицій і звичаїв, активне вживання у мові творів прислів'їв і приказок, а також таких народнопісенних засобів, як психологізація пейзажу, персоніфікація природи, використання гіпербол і літот, вказує на тісний зв'язок аналізованих нами творів із фольклором.


Немає коментарів: