Слова-терміни в поетичній мові шістдесятників

Фото: radiosvoboda.org

На період шістдесятих років ХХ століття припадає чимало здобутків науково-технічного прогресу: розщеплення атома, відкриття молекулярної структури ДНК, перші польоти в космос. З огляду на це, стає цілком зрозумілою наявність у поетичному арсеналі шістдесятників термінологічної лексики, що особливо яскраво простежується в творчості І.Драча.

Терміни є основним показником наукового стилю, характеризуються однозначністю у межах визначеного термінологічного поля, відсутністю синонімії й антонімії, емоційної маркованості.
У художніх текстах термінологічна лексика зазнає детермінологізації, втрачає свої специфічні ознаки, набуваючи додаткових, а то й зовсім інших смислових значень, оскільки виступає елементом образної системи мови.

Термінологічна лексика в поезії І.Драча охоплює різні тематичні групи: фізична (атом, протон, цезій, стронцій), космічна (ракета, орбіта, радар), медична (агонія, артерія, донор, капіляр), біологічна (кисень, ДНК, озон, амеба), мистецтвознавча (рондо, ритурнелі, полонез, октава, віраж) тощо.

На думку дослідниці Л.Тихої, термінологічні слова і словосполучення у творчості І.Драча використовуються в двох планах:

1) прямому, без спеціальної стилістичної настанови: «поставить апарат свій і просвітить рентгеном шов»;

2) переносному, для досягнення поетичної експресії: «повні образи, повні огуди мої пишногубі етюди».

В одних випадках І.Драч використовує терміни, значення яких є близьким до певних понять тієї чи іншої сфери людської діяльності. Термінологічне слово набуває при цьому більш узагальнюючого, ширшого від свого термінологічного поля значення. Проте основне його смислове навантаження зберігається і лягає в основу художнього образу: «Цілий світ – твоя аудиторія». Термін «аудиторія» має подвійне тлумачення. По-перше, це «приміщення, призначене для лекцій, публічних читань, доповідей», а, по-друге, аудиторією можуть називатися безпосередньо слухачі лекцій, доповідей. Тобто порівняння світу з аудиторією є досить прозорим і зрозумілим: за життям ліричного героя спостерігає цілий світ.

Досить часто автор використовує не основне значення терміна, а ті додаткові відтінки, що виникли в ньому поза його первісним застосуванням, переважно зумовлені суб'єктивним сприйманням поета:

Глухий – не чує, а сліпий – не бачить.

Це тонізуюча ін'єкція майбутнього

У вену віку...

Медична термінологія, уведена автором у тканину поетичного тексту, свідчить про оригінальність образотворення митця. Тонізуюча ін’єкція – це лікувальна речовина, яка сприяє підвищенню тонусу організму, вена – «судина, що несе кров з різних частин тіла до серця». Тобто, вживаючи терміни у вислові «тонізуюча ін’єкція майбутнього у вену віку», автор наголошує на тому, що лише майбутнє здатне вилікувати сучасність від власних пороків.

Використовує у своїй творчості наукову термінологію і Л.Костенко. За висловом Л.Ставицької, поетеса «індивідуально, по-особливому інтимізує книжну абстрактну лексику, вміє створити художній сплав ліричної емоції та інтелекту». Сучасна термінологія в творчості Л.Костенко поєднується із традиційною поетичною лексикою, постаючи в несподіваних смислових зв'язках: «в городі ще стояв локальний, свій туман», «туман, туман – нейлонові плащі», «втомилась я від філіалів пекла», «моїх жар-птиць блакитні космодроми».

Особливо активно використовують І.Драч і Л.Костенко музичні терміни, оскільки з ними досить легко пов'язати не лише логічні, а й експресивні асоціації. Зокрема, І.Драч у поезії «Слово» вільно оперує музичними поняттями, аби показати тісний взаємозв'язок поетичного й музичного мистецтва:

Віолончель погасла. І відразу

Вмер контрабас – хапливо, нашвидку,

А скрипка п'є гарячий грім екстазу,

Грозу екстазу, білу, аж гірку.

Мистецька лексика дає змогу Л. Костенко відтворювати метафоричні картини природи:

Ті журавлі, і їх прощальні сурми...

Тих відлітань сюїта голуба...

Натягне дощ свої осінні струни,

Торкне ті струни пальчиком верба.

Порівняння осіннього дощу зі струнами ґрунтується на асоціативних зв’язках – нескінченні краплі затяжного дощу дійсно нагадують струни. Поетеса досить влучно порівнює відлітання журавлів саме із сюїтою – музичним твором, «який складається з кількох самостійних, контрастуючих між собою частин». Курликання журавлів – своєрідна сюїта, створена двома протилежними за настроями піснями: осінньої, сповненої туги прощання з рідним краєм, і весняної, сповненої радості повернення на батьківщину.

Друзі, у наступному пості ми продовжимо розглядати термінологічну лексику у творчості поетів-шістдесятників. Також ми подамо посилання на літературу, яку використали при написанні даного матеріалу.