Григорій Сковорода як байкар

Сковорода-філософ працював у різних жанрах – від власне наукових трактатів до віршів і притч. Особливе місце в його творчості посідають байки, які він нерідко вставляв у свої філософські твори. Письменника приваблювала образна наочність, властива байці, можливість в алегоричній формі висловити критичні судження на адресу існуючого ладу.
Хоча Сковорода використовував у філософських творах байки і притчі не лише з міркувань цензури, а й з метою виразного ілюстрування своїх ідей, їх матеріалізації в персоніфікованих образах тварин, птахів, явищ природи тощо. Валерій Шевчук зазначає, що в «… байках Г. Сковороди бачимо майже всю суму ідей, які він розробляв у своїх трактатах». Саме тому філософ задумав створити окрему збірку байок, яку пізніше назвали харківськими – за місцем їх створення. Своєю творчістю Сковорода вивів байку як літературний жанр на шлях самостійного розвитку.

Основою для байок Сковороди слугувала жива тогочасна дійсність, вони пронизані гуманістично-демократичними ідеями. Вістря сатири байкаря спрямоване проти паразитуючої частини суспільства, а його слово виступає на захист змістовного трудового життя, моральної поведінки, проголошує основні філософські принципи щасливого добробуту.

Байки Сковороди написані прозовою мовою. Автор свідомо уникає віршованої байки, обравши античний стиль езопівського характеру. Жанр байки виник ще в VI-V рр.. до нашої ери в Греції, де Езоп творив прозові оповідання морального змісту й повчального характеру. Сковорода й сам неодноразово у своїх байках згадує ім’я Езопа, що дає підстави говорити про старогрецькі впливи на його творчість. Орієнтація українського філософа на естетику Езопа найбільше виявилося у використанні сюжетів давньогрецького байкаря (наприклад, байки «Жаби», «Орел та Черепаха», «Чиж та Щиглик», «Гній і Діамант», «Олениця та Кабан»).

Головним для письменника було не стільки викривати негідні людини явища суспільного життя, скільки мати змогу засобами цього епічного жанру пропагувати провідні ідеї своєї світоглядної доктрини, передумовою якої значною мірою була давньогрецька філософія. В. Шевчук стверджує, що Сковорода «вивів байку на рівень філософського трактату» й цим підняв цей жанр на небувалу висоту.

Байкам Г. Сковороди притаманна двоскладна форма, в яких є фабульна частина й Сила, тобто своєрідне резюме повчального характеру. І. Пільгук відзначає, що байки Сковороди увібрали в себе ознаки ліричної, епічної й драматичної творчості, у них автор «… то розгортає драматизовано конфлікти, то вдається до прийомів народного епосу, то надає слово іносказальним персонажам, показуючи змагання між ними». Сюжет і фабула у цих творах здебільшого збігаються, і головну роль у розгортанні подій відіграють не класичні сюжетні частини, а діалоги дійових осіб, що додає художньому викладу драматичної виразності, пробуджує уяву сприймача, активізуючи його емоційну сферу й спрямовуючи його розумовий струмінь на смислове ядро тексту.

У другій частині харківських байок Сковорода «…ніби забуває про специфіку цього жанру, прагне перетворити байки в своєрідні філософські твори, де фабули є лише приводом для філософського трактату» (П. Попов). Йдеться про гіпертрофовану другу, «силову» частину байок, яка за обсягом набагато, а то й у кілька разів перевищує фабульний компонент (наприклад, байки « Кріт і Лінкос», «Лев та Мавпи», «Щука та Рак», «Бджола та Шершень», «Соловей, Жайворонок та Дрізд»).

Характеристика образної системи байок Сковороди вказує на продовження в них традиції народної казки, здебільшого про тварин: дійовими особами виступають переважно звірі і птахи, плазуни і комахи. Помітні й ознаки фантастичної (чарівної) казки, я якій діють Годинникові Колеса, неодноразово спілкуються Голова й Тулуб, сперечаються Гній та Діамант, а також суспільно-побутової – наприклад, байка «Баба та Гончар».

На відміну від усної народної прози й поезії, Сковорода писав книжною, штучною мовою, яка за визначенням  П. Попова, «… була своєрідним поєднанням української (в основі), російської і старослов’янської мов». Проте реалістична основа його художніх писань, науково обґрунтований погляд на природу життєвих явищ, змалювання архетипових образів, які уособлюють не лише досвід світової філософської думки, а й народне світобачення, дають підстави вважати Сковороду предтечею нової української літератури.

Характерно, що мова байок Г. Сковороди простіша і ближча до розмовної, ніж це помітно в інших жанрах його творчості. Очевидно, народовідповідний зміст цих творів зумовив і їх певною мірою належне мовне оформлення. Тексти байок пересипані народними фразеологізмами, прислів’ями і приказками, літературними афоризмами.

На жаль, за  життя філософа і довго після його смерті байки не виходили друком. Комітет духовної цензури 30 травня 1837 року розпорядився не випускати в світ уже надруковані «Басни Харьковскія». Сталося це того ж таки року лише після значних цензурних скорочень. Створені ж байки у період 1769-1774 рр.

Познайомитися з аналізом байки «Бджола та Шершень» можна у наступній статті.

Література:

1.     Пільгук І. Григорій Сковорода: Художній життєпис. – Київ: Дніпро, 1971. – 263 с.

2.     Попов П. Григорій Сковорода: Літературний портрет. – Київ: Дніпро, 1969. – 274 с.

3.     Ситченко А. Григорій Сковорода. Байки харківські. Матеріали до уроків // Українська література в загальноосвітній школі.- 2009. - №7-8. – С.36-40.

4.     Шевчук В. Пізнаний і непізнаний Сфінкс // Кур¢єр Кривбасу. -2008. - №228-229. – С. 250-292.