Характеристика образів повісті «Маруся» Г. Квітки-Основ’яненка

У центрі Квітчиної повісті стоїть селянська дівчина. Маруся, з погляду автора, - цілком ідеальний персонаж.

Як же письменник змальовує образ Марусі? Кілька разів він дає героїні широку авторську характеристику або характеризує її устами інших персонажів. Насамперед він детально окреслює привабливий портрет героїні – сільської красуні, виходячи з народного ідеалу дівочої краси: «Висока, прямесенька, як стрілочка, чорнявенька, очиці, як тернові ягідки, бровоньки, як на шнурочку, личком червона, як панська рожа, що в саду цвіте, носочок так собі пряменький з горбочком, а губоньки, як цвіточки, розцвітають, і меж ними зубоньки, неначе жарнівки, як одна, на ниточці нанизані».

«Маруся» була для Квітки твором пошуковим, автор тільки добирав способи «ліплення» образів. Тут він ше не зміг надати своїй героїні виключно оригінальних, неповторних рис, які б зробили її образ чітко індивідуалізованим.

Характеристика Марусі значною мірою походила від народних етичних і естетичних ідеалів. Дівчина «на все село була і красива, і розумна, і багата, звичайна та ще к тому тиха, і смирна, і всякому покірна».

Однією з найголовніших позитивних якостей людини народ вважав працьовитість. Ця риса притаманна й Марусі, яка була «до усякого діла невсипуща»: «… а що роботяща! І на батька, і на матір, і на себе пряде, шиє, миє, і сема усе одна, без наньмички, і варить, і пече».

Праця в повісті навіть виступає засобом розкриття настрою, переживань героїні: добрий настрій Марусі виявляється насамперед у тому, щов її руках робота аж кипить; важкий настрій дівчини (після від’їзду Василя) виявляється в тому, що в неї й руки до роботи не стоять.

Надмірна чутливість і сльозливість Марусі йде від впливу сентименталізму. Типовим для сентиментальних творів кохання з першого погляду, і оте передчуття, якоюсь вищою силою підказане Марусі при розставанні, - що вона не дочекається коханого, що він знайде її в могилі.

Є в характеристиці героїні чимало художніх мазків, які вдало оживляють цей дещо іконописний образ, роблять його рельєфнішим, реалістичнішим. Так, за всієї своєї скромності й правдивості, Маруся, намагається «викрутитися» перед матір’ю, приховуючи свої зустрічі з Василем. Або так само, як повелася б і інша, «живіша», дівчини, Маруся «захилившись за матір, щоб батько не бачив, як ясочка, дивилась на свого Василечка» чи мило схитрувала перед Оленою, нібито забула у Василя свою покупку і повинна повернутися ще раз до нього.

В образі Василя письменник намагався втілити найхарактерніші риси кращого парубка, такого хлопця, який був би гідним Марусі. Характеризуючи Василя, письменник також багато в чому виходить з народних критеріїв. Василь – «хлопець гарний, русявий, чисто підголений; чуб чепурний, уси козацькі, очі веселенькі, як зірочки; на виду рум’яний, моторний, звичайний; жупан на ньому синій і китаєва юпка, поясом з аглицької каламайки підперезаний, у тяжинових штанах, чоботи добрі, шкапові, з підковами». Він дотепний, розумний, працьовитий, чесний, правдивий, щирий у почуттях. Саме таких парубків поважали в народі.

Образ Василя схематичніший, менш розроблений, ніж образ Марусі. Образ Василя позначений рисами сентименталізму, що виявляються в надмірній афектації (афектація – неприродність, штучність у поведінці, манерах, піднесеність у мові) його почуттів, у перенасиченій ліризмом, пестливими словами мові парубка, в його смертельній тузі за коханою.