понеділок, 3 грудня 2018 р.

Г. Квітка-Основ'яненко «Маруся». Аналіз повісті


Значну частину прозових творів Г. Квітки-Основ'яненка становлять сентиментально-реалістичні повісті: «Маруся», «Сердешна Оксана» «Щира любов». Ці повісті відзначаються реалістичним відображенням багатьох сторін дійсності, порушенням важливих суспільно-побутових проблем, сміливим, захопленим і захоплюючим змалюванням позитивного героя з народу. Водночас ці твори позначені рисами сентименталізму.

Сентименталізм як літературний напрям розвинувся в Європі в другій половині XVІІІ ст. найвідомішими представниками його в Західній Європі були С. Річардсон («Клариса Гарлоу»), П. Стерн («Памела», «Сентиментальна мандрівка»), Ж.-Ж. Руссо («Юлія, або Нова Елоїза»). Виступаючи проти прохолодно-реалістичних правил класицизму, сентименталісти обстоювали поезію чуття й природи, зображення внутрішніх переживань людини. Вони у своїх творах намагалися відкинути станові передсуди, породжені феодалізмом. Для більшості письменників-сентименталістів був характерний культ чутливості, ідеалізація життя простої людини на лоні природи.

Г. Квітці були відомі твори зарубіжних сентименталістів у російських перекладах. Він був знайомий із творчістю російських представників цього напряму, зокрема з творами Карамзіна й Жуковського.

Сентиментально-реалістична повість «Маруся» (написана 1832, надрукована 1834), яка стала першим видатним прозовим твором нової української літератури, писалася з наміром глибоко зворушити, вразити читача, домогтися сильного естетичного впливу на нього й тим самим довести, що «от малороссийского языка можно растрогаться», показати великі художні можливості рідної мови, її придатність для висловлення високих почуттів і переживань. Виходячи з цієї настанови письменника, можемо констатувати, що авторська концепція твору була такою: Квітка-Основ’яненко намагався дати яскраву картину, поетично-трагічну історію, що найсильніше подіяла б на почуття й розум, зачарувала б духовною красою простого українського народу, силою, глибиною, поетичністю людських переживань.

Згадок автора про те, який конкретно матеріал ліг в основу повісті, не виявлено. В одному з листів письменник зазначає, що «Маруся» та інші його твори «писаны с натуры». Безперечно, в основу повісті покладено чимало фактів та явищ живої дійсності. Однак вивчення обставин, у яких з’явилася «Маруся», аналіз її художньої тканини дає підстави говорити й про те, що тема, сюжет твору, характеристика персонажів найтісніше пов’язані з фольклором. Зразком і невичерпним арсеналом художнього матеріалу стали для Квітки українські народні пісні, в яких найемоційнішими і найбільш поширеними були мотиви кохання, розлуки, смерті закоханих. Зіставлення повісті з фольклорними зразками показує, що одним із основних джерел драматичних, трагічних мотивів для сюжету «Марусі» стали пісні-балади та дівоча лірика.

Сюжетна основа повісті «Маруся» - поетично-трагічна історія кохання сільської дівчини Марусі й міського хлопця Василя. На перешкоді до їх одруження стають умови тогочасного соціального укладу. Багатий батько Марусі Наум Дрот не хоче віддавати дочку за сироту Василя, якому загрожує рекрутчина. А доля жінки-солдатки не може не лякати. Щоб дістати згоду Наума, щоб відкупитися від страшної солдатчини – найняти замість себе іншого («найомщика»), Василь іде на заробітки. Маруся ж, сумуючи в розлуці, ходить у бір на озера, де колись зустрічалася з милим, застуджується і помирає. Повертається Василь із заробітків і потрапляє на похорон коханої. З великого горя парубок хоче заподіяти смерть, та ченці рятують його, приводять в Київ, у Печерський монастир. Але й відцуравшись світу, ставши ченцем, Василь не може побороти горя і незабаром помирає з туги за Марусею.

У цьому творі Квітки відчувається вплив старої житійної літератури. Типові елементи житійних творів, наприклад, виявляються в деяких сюжетних моментах, у характеристиці персонажів. Жили чоловік та жінка, і довгі роки в них не було дітей. Нарешті за їхні щирі молитви Бог дав їм дочку, яка вже з малих літ видається незвичайною, те такою, як інші. Її аскетизм, богоугодність, сама смерть подаються за давньою літературною манерою описувати життя святих. Від житій і притч автор запозичує розмірковування про тлінність та скороминущість усього земного: «чи ми ж на сім світі вічні»; «чого ж би нам, невічним, та пристращатись до уременного»; «небесний наш Отець бережеть нас від усякої біди і береть нас прямісінько до себе, де є таке добро, таке добро… що ні розказати, ні здумати не можна!».

Чому Квітка-Основ’яненко обрав для повісті «Маруся» тему з життя селянства? Насамперед це зумовлено загальним процесом демократизації естетичного ідеалу в тогочасній літературі. Значний вплив на вибір Квіткою теми справила селянська тематика в творчості І. Котляревського та у «Вечорах на хуторі біля Диканьки» М. Гоголя. Крім того, українська розмовна мова, якою Квітка завдався написати твір, була природною саме для селянства. І ще одне: в народних піснях, що надихали Квітку, оспівувалося в основному сільське життя.

Сюжет «Марусі» ґрунтується на життєвих ситуаціях, він відбиває реальні умови тогочасного соціального ладу: і те, що багатий батько Марусі не віддає дочки за сироту Василя, бо тому загрожує рекрутчина, і відхід Василя на заробітки, і чимало інших вузлових моментів сюжету відображають характерні явища дійсності. Водночас і в самій сюжетній основі повісті – історії кохання Марусі й Василя, і в багатьох перипетіях, і в трактуванні та освітленні зображуваних явищ відчувається народнопоетичний дух, свідоме наслідування автором фольклорних традицій.

У роботі над «Марусею» письменник не обмежувався використанням якогось одного, конкретного народнопоетичного твору. Тут знаходимо відгомін тем, сюжетів, мотивів багатьох пісень. Сюжет «Марусі» багато чим нагадує характерні мотиви народних пісень-балад і створений під явним впливом творів зі збірника М. Максимовича «Малороссийские песни». Для прикладу подаємо зі скороченнями пісню-баладу «Зловещий сон казака»:
   Як поїхав козаченько на полювання,
   Да й покинув Марусеньку на горювання.
…………………………………………………..
   Приїжджає козаченько під воротечка:
   Стукнув, пукнув  його коник у копитечка;

   Двойчатії воротечки одчинялися,
   Тройчатії оконечки одкривалися.
   Як увійде козаченько у нову світлицю:
   Лежить його Марусенька на престольниці!

   Ударить козаченько об дубовий стол:
-         Ой чом, ой чом, дубовий стол, не прибран стоїш?
Чи вже ж в тебе, дубовий стол, хазяйки нема? –
-         Була в мене хазяєчка Маруся твоя!..

Ножки мої скоренькії, чом не пойдете?
Ручки мої біленькії, чом не робите?
Очки мої ясненькії, чом не глянете?
Уста мої сахарні, чом не мовите?
Обминувши окремі деталі й зіставивши сюжетну канву пісні з повістю, знаходимо в обох творах чимало спільного: від’їхав козак, «покинув Марусеньку на горювання»; повертається він і застає Марусю мертвою. Зрештою оте голосіння бачимо і в пісні, і в творі Квітки.

Мотиви розлуки і смерті закоханих створювалися Квіткою під сильним впливом відповідних мотивів народної пісенності. Досить часто в народних піснях розлучниками закоханих виступають батьки. Відчувається, що й Основ’яненко створив відповідну ситуацію не без впливу фольклору. У піснях цей мотив має, як правило, загальний, досить абстрактний характер. Квітка ставить його на конкретну, навіть соціальну, основу, переносить у реальні обставини, подає детальну суспільну мотивацію Наума Дрота.

Однією з найпоширеніших тем народних пісень є смерть одного або й обох закоханих. Народна пісня часто поетизує смерть від кохання як вияв вірності закоханих. Характерним для народних пісень є зображення смерті дівчини або козака в образно-метафоричному плані – як весілля: «Наум став над Настею, вп¢ять гірко заплакав та й каже:
- Уставай мати! Дружечки прийшли, нехай убирають до вінця нашу молоду… я піду лагодити весілля!..».

Композиція і сюжет повісті побудований під впливом народної казки. У фантастично-пригодницькій чи героїчній казці або легенді, як правило, дію рухає не психологічна чи суспільна закономірність, не причинова залежність, а випадок, який сприяє або перешкоджає здійсненню намірів, бажань героя. Дійсно, випадок досить часто рухає дію повісті «Маруся». Наприклад, Василь дуже швидко і легко розв’язує проблему «найомщика» - складну і нерозвязну для сироти в тодішніх умовах: йому наче з неба вродився казково добрий і щедрий хазяїн, який за вірну одно-дворічну службу обіцяє найняти іншого в рекрути замість Василя. Марусі захотілося, щоб не було свідків її зустрічі з Василем, - і автор негайно, за один день, навіть порушуючи народні звичаї, «віддає» її подругу Олену заміж далеко, на інший хутір. Захотів Василь познайомитися з батьками Марусі – і автор «пропонує» йому випадок: Василь виручає з біди чоловіка, в якого віз поламався в полі, і супроводить його аж додому; виявляється, що то й був Наум Дрот.
Найвищий драматизм становища – хвороба і смерть Марусі – теж не вмотивовується психологічно, а спричиняється тільки випадком: у розпалі літа Маруся застудилася й померла. І ще випадок, як у казці чи пісні: Василь повертається саме в день похорону Марусі. Цей «випадковий» збіг авторові потрібний для того, щоб створити ще одну драматично-трагічну ситуацію, картину, щоб сильніше вразити читача.

Повість «Маруся» близька до народної казки й простотою, однолінійністю, одноплановістю сюжету. Тут відсутні складні інтриги, переплетіння сюжетних ходів. Організатором композиції є центральний герой (героїня), що, як і центральний герой казки, рішуче виділяється в творі.

У повісті «Маруся» яскраво виявилася характерна для Квітки манера викладу. Автор не показує, не описує, а розповідає. Основ'яненко досягає ілюзії живої розповіді зокрема тому, що талановито використав манеру народних оповідачів, казкарів, збагативши, удосконаливши її за допомогою свого художнього таланту. Безумовно, поштовхом до побудови Квіткою його українських повістей та оповідань у формі розповіді від імені простого селянина були й «Вечори на хуторі біля Диканьки» Гоголя – розповіді пасічника Рудого Панька. Прийом перевтілення в простого оповідача в творах Квітки відіграв важливу роль у виробленні реалістичної манери письма, в наданні змісту й формі творів народності: оповідач-селянин мав і мислити характерними для нього категоріями, тому письменнику й доводилося по-народному оцінювати зображувані явища.


Література:
Гончар О. Григорій Квітка-Основ'яненко. Життя і творчість. – К.: Наукова думка, 1969.


Немає коментарів: