Патріархальний устрій традиційної української родини значною мірою зумовив те, що образи батьків і дідів у «Зачарованій Десні» і «Куди тече та річка» змальовані з особливим пієтетом і любов'ю.
Олександр Довженко зображує батька в стилі народного світосприйняття, в гармонійному поєднанні працьовитості й фізичної досконалості: «Багато я бачив гарних людей, ну такого, як батько, не бачив. Голова в нього була темноволоса, велика і великі розумні сірі очі... Весь в полоні сумного, і весь в той же час з якоюсь внутрішньою високою культурою думок і почуттів». Просторічне «ну» ніби акцентує на винятковості цього образу. Про важку працю батька письменник розповідає, застосовуючи тавтологію, риторичні оклики, епітети: «Скільки він землі виорав, скільки хліба накосив! Як вправно робив, який був дужий і чистий. Тіло біле, без єдиної точечки, волосся блискуче, хвилясте, руки широкі, щедрі. Як гарно ложку ніс до рота, притримуючи знизу шкоринкою хліба... Жарт любив, точене влучне слово. Такт розумів і шанобливість... Одне. що в батька було некрасиве - одяг!.." Крім того автор використовує антитезу (протиставлення зовнішньої краси батька некрасивому одягові), односкладні речення. Разом з тим Довженко не оминає і слабких сторін вдачі свого батька, який був ласий до горілки, але митець відразу знаходить виправдання цій слабкості: «...душа в нього була океанська. І саме тому, що душі в нього вистачило б на цілий океан, Васко да Гама часом не витримував цієї дисгармонії й топив свої кораблі в шинку».
Якщо малий Сашко має зі своїм батьком більш теплі, приятельські стосунки, то Володько Уласа Самчука ставиться до тата із захопленням і великим острахом: «А батько, мов викуп, мов залізний жах. Хоча б озвався. Лютий, могутній, без милосердя, як розгніваний Бог». Матвій Довбенко ніколи не був щедрим на пестощі і лагідне слово, «та все-таки кожного року, коли «Христос воскрес», коли всі віталися, син з величною втіхою брав ту руку і припадав устами до її шорсткої темної твердості. А чоло його ясне і горде, ніби він син великого царя». Важливим засобом творення характеристики батька часто виступають діалоги, в яких відбиваються погляди на життя Матвія, його ставлення до праці: «Ні одної картоплини не повинен я бачити, щоб ото мені попід ногами валялася». Дослідниця В. Коваль, аналізуючи героя, робить висновок, що «Ніхто в світовій літературі не створив такого монументального образу батька, яким є у «Волині» образ Матвія Довбенка».
Досить вичерпно О. Довженко й У. Самчук окреслюють постаті дідів. На думку С. Привалової, основними засобами творення образу діда Семена (кіноповість «Зачарована Десна») є насамперед інверсія ( «Пахне дід землею і трохи млином», «більш за все любив він сонце»), а також порівняння ( «був дід дуже схожий на Бога», «був наш добрий дух лугу і риби»). Портрет героя досить лаконічний, але авторові вдалося вказати на головні риси Семена. Скажімо, те, що дід мав «чоло високе» свідчить про природний розум, а «велика грижа ще з молодих чумацьких літ» - результат важкої праці селянина-трудівника.
З неабияким замилуванням описує діда Юхима Улас Самчук: «У діда такі приємні, теплі, ясні очі, таке звичайне і одверте обличчя, така завжди спокійна і рівна мова». І дід Семен, і дід Юхим були для героїв досить загадковими, химерними постатями, тому й не дивно, що хлопчики називають їх чарівниками, чорнокнижниками: «Скільки про нього наслухався Володько у млині, що то за чарівник, характерник, що до нього самі бджоли летять, що має він таку дубельтівку, на яку сама звірина біжить...».
Образи матерів у творчості Довженка й Самчука - неповторні, особливі. Ці жінки - невтомні трудівниці, які серед тяжкої праці і нестатків, часто скривджені своїми чоловіками, ніколи не були скупими на ласку до своїх дітей.
Олександр Довженко, згадуючи свою матір, поетизує її любов до праці на землі: «Нічого в світі так я не люблю, як саджати що-небудь, щоб проізростало. Коли вилізає саме з землі всяка рослиночка, ото мені радість, - любила проказувати вона». Слід зазначити, що материнський образ в «Зачарованій Десні» виписаний в стилі української літературної традиції, символізує святість, материнське чекання і вірність: «Коло хати мати-зозуля кує мені розлуку. Довго-довго, не один десяток років буде проводжати мене мати, дивлячись крізь сльози на дорогу, довго хреститиме мій слід і стоятиме з молитвами на зорях вечірніх і ранніх, щоб не взяла мене ні куля, ні шабля, ні наклеп лихий».
Разом з тим Сашкова мати показана в кіноповісті малоосвіченою, темною жінкою. З гіркою іронією згадує письменник, як забобонна матір знищила дідів псалтир, який щиро вважала джерелом зла: «Вона спалила його в печі по одному листочку, боячись палити зразу весь, щоб він часом не вибухнув і не розніс печі».
Образ матері в повісті Уласа Самчука також перебуває на другому плані, виступає лише епізодично. Її ім'я з перших сторінок читачеві абсолютноне відоме, автор змальовує жінку змученою тяжкою працею заради добробуту своїх дітей. Як зазначає Олена Пастушенко, «за роботою Настя і народити по-людськи не могла» Пологи застали жінку в самі жнива, на полі, звідки Настя бігла до хати: «Так на порозі і родила, не встигла дотягнути до полу». Володько ототожнює матір з Богородицею, він «чув серцем свою матір, щось у ній було таке дивне, таке величне і таке святе. І хотілося йому до неї молитися».
Олександр Довженко зображує батька в стилі народного світосприйняття, в гармонійному поєднанні працьовитості й фізичної досконалості: «Багато я бачив гарних людей, ну такого, як батько, не бачив. Голова в нього була темноволоса, велика і великі розумні сірі очі... Весь в полоні сумного, і весь в той же час з якоюсь внутрішньою високою культурою думок і почуттів». Просторічне «ну» ніби акцентує на винятковості цього образу. Про важку працю батька письменник розповідає, застосовуючи тавтологію, риторичні оклики, епітети: «Скільки він землі виорав, скільки хліба накосив! Як вправно робив, який був дужий і чистий. Тіло біле, без єдиної точечки, волосся блискуче, хвилясте, руки широкі, щедрі. Як гарно ложку ніс до рота, притримуючи знизу шкоринкою хліба... Жарт любив, точене влучне слово. Такт розумів і шанобливість... Одне. що в батька було некрасиве - одяг!.." Крім того автор використовує антитезу (протиставлення зовнішньої краси батька некрасивому одягові), односкладні речення. Разом з тим Довженко не оминає і слабких сторін вдачі свого батька, який був ласий до горілки, але митець відразу знаходить виправдання цій слабкості: «...душа в нього була океанська. І саме тому, що душі в нього вистачило б на цілий океан, Васко да Гама часом не витримував цієї дисгармонії й топив свої кораблі в шинку».
Якщо малий Сашко має зі своїм батьком більш теплі, приятельські стосунки, то Володько Уласа Самчука ставиться до тата із захопленням і великим острахом: «А батько, мов викуп, мов залізний жах. Хоча б озвався. Лютий, могутній, без милосердя, як розгніваний Бог». Матвій Довбенко ніколи не був щедрим на пестощі і лагідне слово, «та все-таки кожного року, коли «Христос воскрес», коли всі віталися, син з величною втіхою брав ту руку і припадав устами до її шорсткої темної твердості. А чоло його ясне і горде, ніби він син великого царя». Важливим засобом творення характеристики батька часто виступають діалоги, в яких відбиваються погляди на життя Матвія, його ставлення до праці: «Ні одної картоплини не повинен я бачити, щоб ото мені попід ногами валялася». Дослідниця В. Коваль, аналізуючи героя, робить висновок, що «Ніхто в світовій літературі не створив такого монументального образу батька, яким є у «Волині» образ Матвія Довбенка».
Досить вичерпно О. Довженко й У. Самчук окреслюють постаті дідів. На думку С. Привалової, основними засобами творення образу діда Семена (кіноповість «Зачарована Десна») є насамперед інверсія ( «Пахне дід землею і трохи млином», «більш за все любив він сонце»), а також порівняння ( «був дід дуже схожий на Бога», «був наш добрий дух лугу і риби»). Портрет героя досить лаконічний, але авторові вдалося вказати на головні риси Семена. Скажімо, те, що дід мав «чоло високе» свідчить про природний розум, а «велика грижа ще з молодих чумацьких літ» - результат важкої праці селянина-трудівника.
З неабияким замилуванням описує діда Юхима Улас Самчук: «У діда такі приємні, теплі, ясні очі, таке звичайне і одверте обличчя, така завжди спокійна і рівна мова». І дід Семен, і дід Юхим були для героїв досить загадковими, химерними постатями, тому й не дивно, що хлопчики називають їх чарівниками, чорнокнижниками: «Скільки про нього наслухався Володько у млині, що то за чарівник, характерник, що до нього самі бджоли летять, що має він таку дубельтівку, на яку сама звірина біжить...».
Образи матерів у творчості Довженка й Самчука - неповторні, особливі. Ці жінки - невтомні трудівниці, які серед тяжкої праці і нестатків, часто скривджені своїми чоловіками, ніколи не були скупими на ласку до своїх дітей.
Олександр Довженко, згадуючи свою матір, поетизує її любов до праці на землі: «Нічого в світі так я не люблю, як саджати що-небудь, щоб проізростало. Коли вилізає саме з землі всяка рослиночка, ото мені радість, - любила проказувати вона». Слід зазначити, що материнський образ в «Зачарованій Десні» виписаний в стилі української літературної традиції, символізує святість, материнське чекання і вірність: «Коло хати мати-зозуля кує мені розлуку. Довго-довго, не один десяток років буде проводжати мене мати, дивлячись крізь сльози на дорогу, довго хреститиме мій слід і стоятиме з молитвами на зорях вечірніх і ранніх, щоб не взяла мене ні куля, ні шабля, ні наклеп лихий».
Разом з тим Сашкова мати показана в кіноповісті малоосвіченою, темною жінкою. З гіркою іронією згадує письменник, як забобонна матір знищила дідів псалтир, який щиро вважала джерелом зла: «Вона спалила його в печі по одному листочку, боячись палити зразу весь, щоб він часом не вибухнув і не розніс печі».
Образ матері в повісті Уласа Самчука також перебуває на другому плані, виступає лише епізодично. Її ім'я з перших сторінок читачеві абсолютноне відоме, автор змальовує жінку змученою тяжкою працею заради добробуту своїх дітей. Як зазначає Олена Пастушенко, «за роботою Настя і народити по-людськи не могла» Пологи застали жінку в самі жнива, на полі, звідки Настя бігла до хати: «Так на порозі і родила, не встигла дотягнути до полу». Володько ототожнює матір з Богородицею, він «чув серцем свою матір, щось у ній було таке дивне, таке величне і таке святе. І хотілося йому до неї молитися».
Немає коментарів:
Дописати коментар