Важливим засобом стилю в «Зачарованій Десні» й «Куди тече та річка» є пейзаж. І в Олександра Довженка, і в Уласа Самчука природа є не лише об’єктом зображення, частиною буття, тлом подій, а й також виступає суттєвим чинником «розкриття внутрішнього світу персонажів, їх настроїв, переживань», тобто мова йде насамперед про психологічний пейзаж.
Для прикладу наведемо реакцію малого Сашка на побачену картину весни: «До чого ж гарно й весело було в нашому городі! Ото як вийти з сіней та як подивиться навколо - геть-чисто все зелене та буйне. А сад, було, як зацвіте весною! А що робилось на початку літа - огірки цвітуть, гарбузи цвітуть, картопля цвіте. Цвіте малина, смородина, тютюн, квасоля. А соняшника, а маку, буряків, лободи, укропу, моркви!». Наведені рядки свідчать про тонке розуміння хлопчиком краси і величі природи. Даний пейзаж також можна вважати експозиційним, адже він окреслює місце і час дії в «Зачарованій Десні».
б) Пейзаж-фантазія, що також вимальовується в бурхливій уяві хлопчика: «Дивлюсь у воду - місяць у воді сміється. «Скинься, рибо», - думаю, - скидається риба. Гляну на небо: «Зірко покотися» - котиться. Пахнуть трави над водою. Я до трав: «Дайте голос, трави» - гукають перепілки. Дивлюсь на чарівний, залитий срібним світлом берег: «Явися на березі лев» - появляється лев».
в) Пейзаж-сповідь, до якого автор вдається в кінці твору в ліричному монолозі-зверненні до річки: «Далеко красо моя! Щасливий я, що народився на твоєму березі, що пив у незабутні роки Твою м’яку, веселу, сиву воду, ходив босий по твоїх казкових висипах, слухав рибальських розмов на твоїх човнах і казання старих про давнину, що лічив у тобі зорі на перекинутому небі, що й досі, дивлячись часом униз, не втратив щастя бачити оті зорі навіть у буденних калюжах на життєвих шляхах».
У більшості випадків пейзажі в кіноповісті О. Довженка тісно пов’язані із сюжетом, ситуацією. На думку Т. Дятленко, в «Зачарованій Десні» «маємо зразки ситуаційного пейзажу, який виконує роль декоративного тла, то обрамлює епізод, то є засобом уповільнення дій (ретардація), впливає на усталений хід подій (весняна повінь) і докорінно змінює їх, створює ілюзію безперервності у викладі думок».
Досить яскраво й поетично змальовані картини косовиці, для зображення яких автор використовує такі деталі:
1) нюхові («пахне огірками, старим неретом волока, хлібом, батьком і косарями, пахне болотом і травами»);
2) слухові (клепання коси, «рипить чумацький віз», «десь гукають деркачі й перепілки»);
3) зорові («А на Десні краса! Лози, висип, кручі, ліс - все блищить і сяє на сонці»).
Пейзажі в повісті У. Самчука «Куди тече та річка» - яскраві, лаконічні, будуються, як і в Довженка, на принципі психологічного паралелізму – контрастного протиставлення або зіставлення картин природи з душевним, емоційним станом героя. Природні явища автор персоніфікує, наділяючи їх рисами, які притаманні людині: «ніч іде, ступає невмолимо», «весна дихає пристрасним диханням», «садок дрімає непорушно», «надулася і розлилася річка».
Як і в Довженка, ми можемо виділити в повісті Самчука кілька різновидів пейзажу, які виконують ті чи інші стильові й композиційні функції:
а) Пейзаж-консонанс, тобто той вид психологічного пейзажу, в якому опис природи повністю відповідає настрою героя: «Сонце недільного ранку сходить не так, як завжди, ліс стоїть бадьоріше, поле майорить, мов прапор святочний, небо синє, таке синє, аж ніяково... Мов залізні гравюри, стоять на тлі синяви велетенські, непорушні черешні, цвітуть дикі ружі...».
б) Пейзаж-дисонанс, в якому опис природи абсолютно протилежний, контрастний до душевних переживань героя. Наприклад, день, коли сім'я Довбенків покидала свій хутір, автор навмисно змальовує яскравими барвами: «Ах ранок! Який ранок! Сонце, скрізь сонце, по всіх верхах, по вербах, по вільхах, по соснах, по дубах. Світ - храм, а в нім засвічено всі свічі». На фоні такого опису ніби підсилюється гнітючий настрій родини, котра повинна назавжди лишати рідні місця.
в) Пейзаж, з метою підсилення певних фізичних відчуттів: «А пора ж осіння, вітер студить низом і до всього гостро торкається, сонце, червоне та велике верби листя своє, рудим підбарвлене, гейби кури пір’я весною, стрясають із себе до землі, до річки і де попало. Дітиськам ноги мерзнуть, а вони їх сунуть в огонь, ніби кусні коріння...». Картини пізньої, неприязної осені підкреслюють те, що діти (Володько і Федот) відчували фізично - пронизливий холод.
г) Пейзаж-марення, який допомагає розкрити внутрішній світ героя, його багату дитячу уяву: «Володькова уява буяє. Вона ще далеко не задоволена. Перед нею відхилені лише краєчки спокусливих завіс, за котрими така безліч усякої всячини. Перед ним довга блискуча стрічка дорогої річки з похиленими вербами, з раками і чорногузами. Він стоїть високо над усім, на якійсь горі й оглядає це велетенське, повне незрівняної краси, царство. Він спозирає на все те і панує над ним. Він сам є цар».
Для прикладу наведемо реакцію малого Сашка на побачену картину весни: «До чого ж гарно й весело було в нашому городі! Ото як вийти з сіней та як подивиться навколо - геть-чисто все зелене та буйне. А сад, було, як зацвіте весною! А що робилось на початку літа - огірки цвітуть, гарбузи цвітуть, картопля цвіте. Цвіте малина, смородина, тютюн, квасоля. А соняшника, а маку, буряків, лободи, укропу, моркви!». Наведені рядки свідчать про тонке розуміння хлопчиком краси і величі природи. Даний пейзаж також можна вважати експозиційним, адже він окреслює місце і час дії в «Зачарованій Десні».
Взагалі психологічні пейзажі Довженка дослідники розмежовують на такі різновиди:
а) Пейзаж-марення. Сашка навіть уві сні не покидає казка, чар рідного краю: «...поволі затулив я очі… линуть води Дунаєм, Десною... Хмари по небу пливуть виважливо і вільно і, пливучи в просторах голубих, вчиняють битви... Аж ось потроху, тихо-тихо, човен наче захитався піді мною і поплив з клуні в сад по траві поміж деревами й кущами, повз погребню й любисток, поплив повз діда».
а) Пейзаж-марення. Сашка навіть уві сні не покидає казка, чар рідного краю: «...поволі затулив я очі… линуть води Дунаєм, Десною... Хмари по небу пливуть виважливо і вільно і, пливучи в просторах голубих, вчиняють битви... Аж ось потроху, тихо-тихо, човен наче захитався піді мною і поплив з клуні в сад по траві поміж деревами й кущами, повз погребню й любисток, поплив повз діда».
б) Пейзаж-фантазія, що також вимальовується в бурхливій уяві хлопчика: «Дивлюсь у воду - місяць у воді сміється. «Скинься, рибо», - думаю, - скидається риба. Гляну на небо: «Зірко покотися» - котиться. Пахнуть трави над водою. Я до трав: «Дайте голос, трави» - гукають перепілки. Дивлюсь на чарівний, залитий срібним світлом берег: «Явися на березі лев» - появляється лев».
в) Пейзаж-сповідь, до якого автор вдається в кінці твору в ліричному монолозі-зверненні до річки: «Далеко красо моя! Щасливий я, що народився на твоєму березі, що пив у незабутні роки Твою м’яку, веселу, сиву воду, ходив босий по твоїх казкових висипах, слухав рибальських розмов на твоїх човнах і казання старих про давнину, що лічив у тобі зорі на перекинутому небі, що й досі, дивлячись часом униз, не втратив щастя бачити оті зорі навіть у буденних калюжах на життєвих шляхах».
У більшості випадків пейзажі в кіноповісті О. Довженка тісно пов’язані із сюжетом, ситуацією. На думку Т. Дятленко, в «Зачарованій Десні» «маємо зразки ситуаційного пейзажу, який виконує роль декоративного тла, то обрамлює епізод, то є засобом уповільнення дій (ретардація), впливає на усталений хід подій (весняна повінь) і докорінно змінює їх, створює ілюзію безперервності у викладі думок».
Досить яскраво й поетично змальовані картини косовиці, для зображення яких автор використовує такі деталі:
1) нюхові («пахне огірками, старим неретом волока, хлібом, батьком і косарями, пахне болотом і травами»);
2) слухові (клепання коси, «рипить чумацький віз», «десь гукають деркачі й перепілки»);
3) зорові («А на Десні краса! Лози, висип, кручі, ліс - все блищить і сяє на сонці»).
Пейзажі в повісті У. Самчука «Куди тече та річка» - яскраві, лаконічні, будуються, як і в Довженка, на принципі психологічного паралелізму – контрастного протиставлення або зіставлення картин природи з душевним, емоційним станом героя. Природні явища автор персоніфікує, наділяючи їх рисами, які притаманні людині: «ніч іде, ступає невмолимо», «весна дихає пристрасним диханням», «садок дрімає непорушно», «надулася і розлилася річка».
Як і в Довженка, ми можемо виділити в повісті Самчука кілька різновидів пейзажу, які виконують ті чи інші стильові й композиційні функції:
а) Пейзаж-консонанс, тобто той вид психологічного пейзажу, в якому опис природи повністю відповідає настрою героя: «Сонце недільного ранку сходить не так, як завжди, ліс стоїть бадьоріше, поле майорить, мов прапор святочний, небо синє, таке синє, аж ніяково... Мов залізні гравюри, стоять на тлі синяви велетенські, непорушні черешні, цвітуть дикі ружі...».
б) Пейзаж-дисонанс, в якому опис природи абсолютно протилежний, контрастний до душевних переживань героя. Наприклад, день, коли сім'я Довбенків покидала свій хутір, автор навмисно змальовує яскравими барвами: «Ах ранок! Який ранок! Сонце, скрізь сонце, по всіх верхах, по вербах, по вільхах, по соснах, по дубах. Світ - храм, а в нім засвічено всі свічі». На фоні такого опису ніби підсилюється гнітючий настрій родини, котра повинна назавжди лишати рідні місця.
в) Пейзаж, з метою підсилення певних фізичних відчуттів: «А пора ж осіння, вітер студить низом і до всього гостро торкається, сонце, червоне та велике верби листя своє, рудим підбарвлене, гейби кури пір’я весною, стрясають із себе до землі, до річки і де попало. Дітиськам ноги мерзнуть, а вони їх сунуть в огонь, ніби кусні коріння...». Картини пізньої, неприязної осені підкреслюють те, що діти (Володько і Федот) відчували фізично - пронизливий холод.
г) Пейзаж-марення, який допомагає розкрити внутрішній світ героя, його багату дитячу уяву: «Володькова уява буяє. Вона ще далеко не задоволена. Перед нею відхилені лише краєчки спокусливих завіс, за котрими така безліч усякої всячини. Перед ним довга блискуча стрічка дорогої річки з похиленими вербами, з раками і чорногузами. Він стоїть високо над усім, на якійсь горі й оглядає це велетенське, повне незрівняної краси, царство. Він спозирає на все те і панує над ним. Він сам є цар».
Не останнє місце в системі композиційно-виражальний засобів поряд з пейзажем посідає інтер’єр, що вносить додаткову інформацію в текст. Так, описи хати й подвір’я в аналізованих нами творах характеризують господарів з соціального й морального боку. Наприклад, Довженків спогад: «Хто й коли збудував нашу хату, які майстри - невідомо. Здавалось нам, ніби її зовсім ніхто й не будував, а виросла вона сама, як печериця, між грушею і погребом і схожа була також на стареньку білу печерицю. Дуже мальовнича була хата», - свідчить водночас і про злиденне життя родини, і її глибоке розуміння краси.
Чільне місце в житті українських селян посідає релігія. О. Довженко й У. Самчук часто змальовують інтер’єр церкви, хоча в досить відмінних стильових манерах. Сашкове сприймання храму Божого, його предметів дещо іронічне. Скажімо, картину Страшного суду письменник змальовує в приземлених тонах: «Верхню частину картини займав дід і всі святі. Через всю картину серединою і по всьому низу викручувався великий голубий ужака. Він був набагато товщий від тих ужак, що ми колись убили в гарбузах. А в самому низу картини в окремих клітках було ще намальовано щось на зразок виставки чи прейскуранта кар за гріхи». Герої У. Самчука, незалежно від віку, ставляться до церкви з глибокою пошаною й захопленням: «У церкві тихо і напівтемно. Ченці поволі, урочисто, то сюди, то туди борсаються у своїх довгих, темних одягах, там-то, там попід стінами, блимають окремі барвисті світелка, там далі перед іконостасом стоять і палають густо втикані свічками великі свічники, перед Тайною вечерею, що над царськими вратами, блимає, погойдуючись, червоне світло великої позолоченої лампадки» .
Отже, пейзажі та інтер'єри в кіноповісті «Зачарована Десна» О. Довженка й «Куди тече та річка» У. Самчука виступають важливими засобами в стильовій та композиційно-виражальній організації творів. Найбільш типовими для письменників є використання психологічних пейзажів, а також їх різновидів: пейзаж-марення, пейзаж-фантазія, пейзаж-сповідь, пейзаж-консонанс, пейзаж-дисонанс. Інтер'єр доповнює враження читача від прочитаного, допомагає окреслити соціальне становище персонажів, їх духовні запити, вдачу, психологічний стан
Чільне місце в житті українських селян посідає релігія. О. Довженко й У. Самчук часто змальовують інтер’єр церкви, хоча в досить відмінних стильових манерах. Сашкове сприймання храму Божого, його предметів дещо іронічне. Скажімо, картину Страшного суду письменник змальовує в приземлених тонах: «Верхню частину картини займав дід і всі святі. Через всю картину серединою і по всьому низу викручувався великий голубий ужака. Він був набагато товщий від тих ужак, що ми колись убили в гарбузах. А в самому низу картини в окремих клітках було ще намальовано щось на зразок виставки чи прейскуранта кар за гріхи». Герої У. Самчука, незалежно від віку, ставляться до церкви з глибокою пошаною й захопленням: «У церкві тихо і напівтемно. Ченці поволі, урочисто, то сюди, то туди борсаються у своїх довгих, темних одягах, там-то, там попід стінами, блимають окремі барвисті світелка, там далі перед іконостасом стоять і палають густо втикані свічками великі свічники, перед Тайною вечерею, що над царськими вратами, блимає, погойдуючись, червоне світло великої позолоченої лампадки» .
Отже, пейзажі та інтер'єри в кіноповісті «Зачарована Десна» О. Довженка й «Куди тече та річка» У. Самчука виступають важливими засобами в стильовій та композиційно-виражальній організації творів. Найбільш типовими для письменників є використання психологічних пейзажів, а також їх різновидів: пейзаж-марення, пейзаж-фантазія, пейзаж-сповідь, пейзаж-консонанс, пейзаж-дисонанс. Інтер'єр доповнює враження читача від прочитаного, допомагає окреслити соціальне становище персонажів, їх духовні запити, вдачу, психологічний стан
Немає коментарів:
Дописати коментар