Прийом градації та апосіопези в поезії шістдесятників

З метою посилення або ж, навпаки, зниження емоційно-експресивної напруги вірша шістдесятниками використовується стилістичний прийом градації:

Найшли, налетіли, зом'яли, спалили, побрали
З собою в чужину весь тонкоголосий ясир.

У наведеному прикладі В.Стус послуговується висхідною градацією, кожне наступне слово містить у собі підсилене інтонаційно-емоційне значення, завдяки чому автор підкреслює картину цілковитого спустошення рідного краю після нападу загарбників.



Дієслівна висхідна градація не лише сприяє посиленню експресивності твору, а й надає поезії динамізму, зокрема в І.Драча читаємо:

Пропало, пройшло, пролетіло,
Минулося, щезло, спливло,
Лишень головешками тліло,
Лишень попелищем цвіло.

Використання іменникової спадної градації надає поезії спокійної, врівноваженої інтонації, її емоційно-експресивного вичерпання:

Скоро ходором заходить
щирим злотом кута брама
лісу, залісу, узлісся
і розтане благовість. (В. Стус)

Великої експресивності надає поетичним текстам використання апосіопези – стилістичної фігури умовчання:

Пекучий день… лісів солодка млява…
смага стежок… сонливиці левад…

Л.Костенко навмисно не закінчує думки, залишаючи читачеві можливість домислити картини природи.

В.Стус за допомогою умовчань передає складні внутрішні переживання:

І беруть у свій полон.
До молодости зносять,
Аби жбурнути – в прірву…

Обірваність думки надає поезії схвильованості, передає тривожні здогади ліричного героя про те, що чекає на нього в майбутньому.

Градація – стилістична фігура, яка утворюється розташуванням мовних елементів у напрямі поступового наростання чи спадання їх семантичних якостей або їх ваги у певному висловлюванні.