Чорне і біле: кольори поезії шістдесятників

У поетичній мові чи не кожного митця найбільш уживаним різновидом тропів виступають епітети, стилістична функція яких полягає в тому, що вони дають змогу показати предмет зображення з несподіваного боку, індивіалізують якусь ознаку, викликають певне ставлення до зображуваного. У творчості поетів-шістдесятників наявні такі лексико-семантичні групи епітетів, як кольористичні епітети, епітети внутрішньопсихологічного сприймання, епітети-композити та епітети-неологізми.

Сьогодні ми більш детально розглянемо стилістичні можливості кольороназв «білий» і «чорний». Функціонування лексеми «чорний» у тканині поетичних текстів шістдесятників позначено традиційністю, яка полягає в тому, що ця барва передає комплекс негативних емоцій – суму, розпачу, горя, туги: «О цій порі, аж чорні од розлуки, голосять наші матері, заламуючи руки». У поданих рядках В.Стуса кольороназва «чорний» підкреслює неосягненну глибину материнських страждань.

Також прикметник «чорний» і похідні від нього дієприкметники «зчорнілий», «почорнілий» у поезії В.Стуса можуть набувати значення «ворожий», «зрадницький»:

…Слава Богу
за те, що жоден слова не сказав,
лише зчорніле небо пік очима…

Вживання епітета «зчорніле» при лексемі «небо» є досить несподіваним, оскільки небо в українській літературі традиційно символізує святість, місце, де живе Бог, або й самого Бога. Але Господь допустив поневіряння ліричного героя на засланні, тому в рядках «зчорніле небо пік очима» прочитується докір за зраду, епітет «зчорніле» набуває семантики «зле», «зрадницьке».

Подекуди кольороназва «чорний» може набувати оксиморонного значення, посилюючи експресивність звучання поезії:

Заходить чорне сонце дня
і трудно серце колобродить.
При узголів’ї привид бродить.
Це сон, ява чи маячня?

Вислів «чорне сонце» є парадоксальним, оскільки сонце є джерелом світла, символізує чистоту, а епітет «чорний» надає цьому образу негативного забарвлення, створює відповідний настрій у читача. Аналізована нами кольороназва входить до складу метафори «заходить чорне сонце дня», означає завершення життя ліричного героя.

Значення «мертвий», «зітлілий» чорний колір набуває і в поезії І.Драча:

Бо ж серце догоряє чадно-чорне

І нищиться мажором все мінорне.

У поезії В.Стуса епітет «чорний» може утворювати антонімічні пари з епітетом «червоний», що є прямим наслідуванням народнопісенної символіки кольорів:

…І я сумую,
не знаючи, котру з своїх троянд –
червону ачи чорну подарую,
аби не сприкрити.

Червоний колір символізує кохання, любов. Подарувати червону троянду означає кохати, бути разом, чорну – розлучитися.

Антонімічне протиставлення чорного і білого кольорів знаходимо в поезії Л.Костенко:

Був білий світ не білий вже, а чорний.
Вогненна ніч присвічувала дню.
І той окопчик –
як підводний човен
у морі диму, жаху і вогню.

У наведеному прикладі білий і чорний кольори виступають у традиційному символічному позначенні добра і зла.

Несподіваних значеннєвих відтінків чорний колір набуває в поезії І.Драча:

Візьми його. Не дай на зваду славі,
А по-спартанськи босим – на мороз
Туге од сонця, чорновеличаве,
Воно провисне буйним гроном гроз.

Прикметник «чорний», який входить до складу епітета-композита «чорновеличаве», набуває позитивно-емоційного забарвлення, є синонімом слова «гордий», «величний».

Також епітет «чорний» може вказувати на кількісну ознаку предмета:

Нас – чорна ніч, а вас – якийсь мільярд.

У наведеному прикладі вислів «чорна ніч» означає «багато», кількість, яка навіть не підлягає обчисленню.

Розширює своє семантичне поле в поетичній мові шістдесятників семантика колірного епітета «білий». Традиційно цей колір передає позитивні емоції: добро, світло, чистота. У поетичному словнику шістдесятників семантика колірного епітета «білий» змінюється, вбирає семи негативної оцінності:

Віолончель погасла. І відразу
Вмер контрабас – хапливо, нашвидку.
А скрипка п’є гарячий грім екстазу,
Грозу екстазу, білу, аж гірку. (І.Драч)

У поезії В.Стуса білий колір вживається на означення страждання, муки ліричного героя:

Прив’язана за коси до сосни,
мов немовля – за білий біль біліша
потріскувала навіжена тиша,
а надокіл – як божевільні сни…

Семантичний зсув значення епітета «білий» зумовлено його лексичним оточенням – у сполученні зі словом «біль» утворюється паронімічний образ «білий біль», в якому негативно-емоційне забарвлення лексеми «біль» переходить на колір.


Ось такі стилістичні особливості функціонування кольороназв «білий», «чорний» у поетичному доробку шістдесятників. У наступній статті ми продовжимо розглядати кольористичні епітети. Залишайтеся з нами!

Література:

1. Драч І. Берло: Книга поезій / Передм. І.М.Дзюби. – К.: Грамота, 2007. – 912с.
2. Костенко Л. Вибране. – К.: Дніпро, 1989. – 559с.
3. Стус В. Палімпсести: Вибране. – К.: Факт, 2006. – 432с.
4. Стус В. Час творчості. – К.: Дніпро, 2005. – 704с.
5. Стус Д. Василь Стус. Усе для школи. – К.:Артек, 2001. – 62с.