Стилістичні можливості синонімії та антонімії в поезії шістдесятників

Сьогодні ми продовжуємо розглядати лексичне багатство поетичної мови шістдесятників. Аналіз поезії шістдесятників засвідчує її синонімічне різноманіття:

О, як їх їлося – як ласощі!
З росою, сонцем і стеблом.
Як смачно плямкалось, як лазилось
По верховіттям над селом!
О, як їх їлося, вминалося,
Хрумтілося із мокрих жмень!

З наведених рядків поезії «Досвід. Акація» Л.Костенко бачимо, що синоніми несуть додаткові значеннєві відтінки зображуваному – поряд з емоційно нейтральною лексемою «їсти» слова-синоніми «плямкалось», «вминалось», «хрустілось» надають зменшувально-пестливого забарвлення поезії, адже мова йде про дітей, для яких у тяжкі повоєнні роки квітки акації були неабиякими ласощами.

У ліриці В.Стуса потужне емоційне навантаження несуть контекстуальні синоніми:

Між клятих паливод, іуд і христів
Прожив я сімнадцять без малого днів.

Ізольовано від контексту слова Іуда й Христос виступають антонімами. Проте, вжите в множинній формі, ім'я Христос набуває узагальнено­-негативного відтінку й означає людину, яка лише ззовні видає себе за порядну, святу. Тому саме в такому контексті й утворюється синонімічний ряд: паливоди, іуди, христи.

З метою контрастного змалювання внутрішньо суперечливих явищ і предметів дійсності, шістдесятники нерідко вживають антоніми:

Там ми сиділи, отам,
Де тісно – самому, а двом – просторо.

Варто відзначити, що в поетичній мові митців найбільше емоційне навантаження несуть не абсолютні, а контекстуальні антоніми. Це пояснюється тим, що контекстуальна антонімія «пов’язана з різноманітними семантичними зсувами, ґрунтується на протиставленні слів не за їх прямим значенням, а за якоюсь однією ознакою, що актуалізується в контексті» і це, в свою чергу, дозволяє авторові створювати оригінальні образи. Зокрема, у В.Стуса читаємо:

… Труна й колиска
Рікою споминів кудись пливуть –
Не знаючи зупину.

З наведених рядків бачимо, що значення слів «колиска» й «труна» є протилежними, оскільки поет ототожнює їх з процесами народження і смерті людини. Проте даний антонімічний образ не є надбанням лише Стусового індивідуально-авторського словника, подібне протиставлення знаходимо і в поезії І.Драча: «Амплітуда людська – від колиски до гробу».

Важливим стилістичним засобом в поезії шістдесятників виступають пароніми. Часткова звукова подібність слів при їх семантичній розбіжності дає змогу творити численні каламбури, скажімо в поезії І.Драча читаємо: «Мліє кріп в запахущім окропі» [19, с.35]. Разом з тим, пароніми І.Драча можуть виступати засобом іронії:

Десь Макар там телята пас
на мерзлоті якійсь мерзоті.

Проте найбільш активно використовує стилістичні можливості паронімів Л.Костенко. Зокрема, дослідниця І.Турська налічує в творчості поетеси близько 400 паронімічних пар і вказує на такі стилістичні функції, які виконує паронімія в поезії Л.Костенко:

1) більш насичене, поглиблене змалювання певного образу шляхом паронімічного порівняння-зіставлення і створення таким чином нових семантичних рядів: «Обережні люди придумали забобони – між серцем і розумом знак заборони»;

2) посилення метафоричності висловлювання: «химери хмар задушать горизонт», «з чужої муки і з чужої Мекки»;

3) підкреслення метафоричного епітета шляхом підсилення подібності між його компонентами: «веди мене шляхетними шляхами», «двобій душі й рогатого рагу»;

4) досягнення контекстуальної синонімії: «замучити боргами і богами», «із-за далеких марев і морів»;

5) досягнення контекстуальної антонімії: «це не чудо, це чад», «бо вони були не естрадниками, а страдниками»;

6) створення каламбурного, іронічного, сатиричного ефекту: «Хоч піднімай його домкратом, / а хам не стане демократом»;

7) фольклорна стилізація: «Доберемося за три годиночки / за стонадцять верст до родиночки».

Тож, з наведених прикладів ми бачимо, що часте вживання антонімів, синонімів і паронімів підсилює емоційно-експресивне звучання поезії шістдесятників.

Література:

1. Драч І. Берло: Книга поезій / Передм. І.М.Дзюби. – К.: Грамота, 2007. – 912с.
2. Драч І. Вірші та поеми. – К.: Дніпро, 1991. – 213с.
3. Костенко Л. Вибране. – К.: Дніпро, 1989. – 559с.
4. Оліфіренко Л. Функція антитези у ліричних творах В.Стуса // Донецький вісник Наукового товариства ім.Шевченка. – 2007. – Т.17. – С.138-142.
5. Стус В. Час творчості. – К.: Дніпро, 2005. – 704с.
6. Турська І. «Шукаю суті в сутінках понять…» (Пароніми як стилістичний засіб у творчості Ліни Костенко) // Урок української. – 2007. – №7-8. – С.21-25.