Сьогодні ми завершуємо цикл статей про особливості використання різних груп епітетів у поетичній мові шістдесятників.
Епітети-неологізми вказують на оригінальність творчої манери того чи іншого митця. Експресивна потужність цього різновиду епітетів пояснюється здатністю «мовних знаків вступати в найрізноманітніші асоціативно-семантичні зв’язки, розширювати лексичну валентність аж до руйнування нормативної сполучуваності слів і набувати таким чином вторинних суб’єктивно-образних значень».
Так, Яр Славутич, досліджуючи поезію В.Стуса, зазначає, що його епітети «нові й часто неповторні; своєю експресивністю, пластичністю вони уточнюють предмет чи подію, мобілізуючи емоції читача». Дійсно, серед усіх різновидів епітетів група епітетів-неологізмів в творчості В.Стуса є найбільш чисельною та експресивно наснаженою (пахуче небо, шовковий голос, тугий небокрай, сумне золото, лишастий сніг, дика брова, тривожний запах, кара земля, життя обабереге, обраділий степ):
Вислів «тужливі долоні» проектується на психологічний стан ліричного героя, підкреслює його схвильованість, тривогу.
Досить часто серед усіх тропеїчних засобів саме епітет несе основне смислове навантаження поезії:
Як бачимо, один-єдиний епітет небо «гробове» руйнує радісну картину літнього дня, передає тривожні настрої, пророкує наближення якоїсь небезпеки.
Епітети-неологізми в творчості В.Симоненка допомагають більш влучно й точно дати характеристику зображуваному:
Поза контекстом лексема «сумний» є емоційно нейтральною. Проте, вживаючись при слові «волосся», епітет «сумне» набуває експресивності, окреслює характер дівчини, в яку закоханий ліричний герой.
Про оригінальність поетичного світосприйняття свідчать неологічні епітети Л.Костенко:
Вислів «діамантові жуки» свідчить про вміння поетеси бачити красу в буденних речах – зрошені краплинками ранкової роси жуки нагадують авторці блискучі камінчики діамантів.
Відтінку новизни у спеціально створених контекстах епітети набувають і в творчості І.Драча:
У творчості І.Драча сонце часто символізує поезію. Тому ліричний герой, який продає сонця з «музичними очима» – це поет, який творить вишукану, художньо досконалу поезію; музичні очі – це очі, які розуміють мистецтво, які розуміють красу.
Епітети-неологізми вказують на оригінальність творчої манери того чи іншого митця. Експресивна потужність цього різновиду епітетів пояснюється здатністю «мовних знаків вступати в найрізноманітніші асоціативно-семантичні зв’язки, розширювати лексичну валентність аж до руйнування нормативної сполучуваності слів і набувати таким чином вторинних суб’єктивно-образних значень».
Так, Яр Славутич, досліджуючи поезію В.Стуса, зазначає, що його епітети «нові й часто неповторні; своєю експресивністю, пластичністю вони уточнюють предмет чи подію, мобілізуючи емоції читача». Дійсно, серед усіх різновидів епітетів група епітетів-неологізмів в творчості В.Стуса є найбільш чисельною та експресивно наснаженою (пахуче небо, шовковий голос, тугий небокрай, сумне золото, лишастий сніг, дика брова, тривожний запах, кара земля, життя обабереге, обраділий степ):
Та досі ще пахнуть тужливі долоні твої,
і губи гіркі, аж солоні і досі ще пахнуть.
і губи гіркі, аж солоні і досі ще пахнуть.
Вислів «тужливі долоні» проектується на психологічний стан ліричного героя, підкреслює його схвильованість, тривогу.
Досить часто серед усіх тропеїчних засобів саме епітет несе основне смислове навантаження поезії:
Цвітуть волошки в золотому житі
А над смарагдом луки сяє мак.
І таємнича мавка білорука
Ступає – ніби вічністю пливе.
Кружляє мак. А над смарагдом луки
Уже нависло небо гробове.
А над смарагдом луки сяє мак.
І таємнича мавка білорука
Ступає – ніби вічністю пливе.
Кружляє мак. А над смарагдом луки
Уже нависло небо гробове.
Як бачимо, один-єдиний епітет небо «гробове» руйнує радісну картину літнього дня, передає тривожні настрої, пророкує наближення якоїсь небезпеки.
Епітети-неологізми в творчості В.Симоненка допомагають більш влучно й точно дати характеристику зображуваному:
Ображайся на мене як хочеш,
Зневажай, ненавидь мене –
Все одно люблю твої очі
І волосся твоє сумне.
Зневажай, ненавидь мене –
Все одно люблю твої очі
І волосся твоє сумне.
Поза контекстом лексема «сумний» є емоційно нейтральною. Проте, вживаючись при слові «волосся», епітет «сумне» набуває експресивності, окреслює характер дівчини, в яку закоханий ліричний герой.
Про оригінальність поетичного світосприйняття свідчать неологічні епітети Л.Костенко:
Стоять жоржини мокрі-мокрі,
сплять діамантові жуки.
Під грушею у дикій моркві
до ранку ходять їжаки.
сплять діамантові жуки.
Під грушею у дикій моркві
до ранку ходять їжаки.
Вислів «діамантові жуки» свідчить про вміння поетеси бачити красу в буденних речах – зрошені краплинками ранкової роси жуки нагадують авторці блискучі камінчики діамантів.
Відтінку новизни у спеціально створених контекстах епітети набувають і в творчості І.Драча:
Я продаю сонця – оранжеві, тугі,
З тривожними, музичними очима.
З тривожними, музичними очима.
У творчості І.Драча сонце часто символізує поезію. Тому ліричний герой, який продає сонця з «музичними очима» – це поет, який творить вишукану, художньо досконалу поезію; музичні очі – це очі, які розуміють мистецтво, які розуміють красу.
Як ми вже зазначили, значну частину в поетичній мові І.Драча охоплює термінологічна лексика, а це, в свою чергу, позначилося на природі епітетів митця, які часто утворені від термінів, несуть ефект новизни й емоційності: атомне небо, телевізорні діти, електронні тривоги лелек. На думку Л.Тихої, уживання подібних епітетів виправдане метою автора «показати глобальні й болючі проблеми: первісна природа відходить на другий план, навіть люди стають телевізорні й у лелек електронні тривоги».
Наступного разу ми розглянемо стилістичні функції порівнянь у поетичній мові шістдесятників.
Література:
1. Драч І. Берло: Книга поезій / Передм. І.М.Дзюби. – К.: Грамота, 2007. – 912с.
2. Костенко Л. Вибране. – К.: Дніпро, 1989. – 559с.
3. Невідомська Л. Особливості ідіостилю Івана Драча: імпліцитність семантики поетичного слова // Вісник Львів.ун-ту. Серія філол.наук. – 2004. – Вип.35. – С.296-306.
4. Симоненко В. Вибране. – К.: Школа, 2002. – 253с.
5. Славутич Я. Єдність душ: поезія Василя Стуса // Славутич Я. Твори у 5Т. – Т3. – Київ-Едмонтон. – 1998. – С.441-454.
6. Стус В. Палімпсести: Вибране. – К.: Факт, 2006. – 432с.
7. Стус В. Час творчості. – К.: Дніпро, 2005. – 704с.
8. Тиха Л. Термінологічна лексика як компонент метафоричних конструкцій (на матеріалі поезії І.Драча) // Вісник Львів.ун-ту. – 2004 – Вип.34.чІ. – С.493-498.
Наступного разу ми розглянемо стилістичні функції порівнянь у поетичній мові шістдесятників.
Література:
1. Драч І. Берло: Книга поезій / Передм. І.М.Дзюби. – К.: Грамота, 2007. – 912с.
2. Костенко Л. Вибране. – К.: Дніпро, 1989. – 559с.
3. Невідомська Л. Особливості ідіостилю Івана Драча: імпліцитність семантики поетичного слова // Вісник Львів.ун-ту. Серія філол.наук. – 2004. – Вип.35. – С.296-306.
4. Симоненко В. Вибране. – К.: Школа, 2002. – 253с.
5. Славутич Я. Єдність душ: поезія Василя Стуса // Славутич Я. Твори у 5Т. – Т3. – Київ-Едмонтон. – 1998. – С.441-454.
6. Стус В. Палімпсести: Вибране. – К.: Факт, 2006. – 432с.
7. Стус В. Час творчості. – К.: Дніпро, 2005. – 704с.
8. Тиха Л. Термінологічна лексика як компонент метафоричних конструкцій (на матеріалі поезії І.Драча) // Вісник Львів.ун-ту. – 2004 – Вип.34.чІ. – С.493-498.
Немає коментарів:
Дописати коментар