Метонімія в поетичній мові шістдесятників

Тема попереднього повідомлення: Метафори в поезії Василя Стуса.

Різновидом художньої метафори є метонімія. Так, в поезії Л.Костенко найпоширенішим видом метонімічних переносів є переміщення назв населених пунктів на сукупність його жителів:

1. Під вечір виходить на вулицю він.
Флоренція плаче йому навздогін.
2. Несе Полісся в кошиках гриби.
За болотами причаїлись Охи.

Метонімія «несе Полісся в кошиках гриби» означає, що гриби несуть жителі Полісся; вислів «Флоренція плаче» вказує на те, що плачуть люди, які живуть у Флоренції.

Такий різновид метонімії зустрічаємо і в поезії В.Стуса:

Ще видиться: чужий далекий край
і серед степу, де горить калина –
могила. Там ридає Україна
над головою сина: прощавай.

Метонімія «ридає Україна» позначає страждання українських матерів над долею свого народу, своїх дітей.

Подекуди В.Стус вживає географічні назви у множинній формі, виражаючи цим негативне ставлення до зображуваного:

Народе мій, коли тобі проститься
крик передсмертний і тяжка сльоза
розстріляних, замучених, забитих
по соловках, сибірах, магаданах?

Соловки, Сибір, Магадан – саме сюди десятиліттями засилали нескорених українців. У поезії ці географічні назви набувають узагальненого характеру, позначають місце, де відбувають кару.

Подібним прийомом користується й В.Симоненко:

Ради тебе перли в душі сію,
Ради тебе мислю і творю –
Хай мовчать Америки й Росії,
Коли я з тобою говорю!

Висловом «хай мовчать Америки й Росії» автор наголошує на тому, що в розбудові рідної держави слід слухатися голосу лише свого народу, а не «мудрих» іноземців.

Також В.Симоненко використовує інослов’янські антропоніми, які інтенсивно увиразнюють українське художнє мовлення, надають йому глибокої значущості, небуденності:

Гей, нові Колумби й Магелани,
Напнемо вітрила наших мрій!
Кличуть нас у мандри океани,
Бухту спокою облизує прибій.

Антропоніми «Колумб», «Магелан» мають узагальнююче значення: автор закликає юних мандрівників, дослідників втілювати у життя свої задуми.

Друзі, на цьому ми завершуємо публікацію матеріалів, в яких ми проаналізували образно-тропеїчну систему поезії Л.Костенко, І.Драча, В.Симоненка й В.Стуса. Найчастіше митці вдаються до використання таких тропів, як епітети, порівняння, метафори. Особливо яскраво в творчості шістдесятників виражена група кольористичних епітетів, при творенні яких митці нерідко виходять за межі традиційної поетики, модифікуючи й оновлюючи значення усталених кольороназв. Порівняння й метафори шістдесятників відзначаються потужним емоційно-експресивним навантаженням і віддаленою асоціативністю.

У наших наступних повідомленнях ми розглянемо стилістичні можливості поетичного синтаксису в творчості шістдесятників.

Література:
1. Антологія української поезії: В 6-ти т. Т.5. / Упоряд. М.Острик. – К.: Дніпро, 1985. – 509с.
2. Симоненко В. Вибране. – К.: Школа, 2002. – 253с.
3. Стус В. Палімпсести: Вибране. – К.: Факт, 2006. – 432с.