Метафори в поезії Василя Стуса

Василь Стус

Тема попереднього повідомлення: Метафори в поезії Івана Драча.

Функціонування метафор у творчості В.Стуса також має свою специфіку. На думку О.Тарановського, особливістю вживання даного тропа в поезії В.Стуса є те, що «це не та традиційна метафора , що в її заложенні порівняння чи зіставлення, щоб збагатити образність; це радше ота похідна, що – як у математиці функція – створює нове явище, новий світ».



Дійсно, метафоричність Стусової мови досить складна й експресивно наснажена, внаслідок чого предмети втрачають звичні обриси, набуваючи нової якості, а природні явища постають у незвичайній кольоровій гамі: «ярий набрякає гнів», «спів калиновий піднісся над водою», «ридання шиб і ринв, вурдиться печаль», «хрипне сніг», «труна обмиває душу».

Досить часто на метафорі побудовані цілі поезії:

Горить сосна – од низу до гори.
Горить сосна – червоно-чорна грива
над лісом висить. Ой, і нещаслива
ти, чорнобрива Галю, чорнобри…

Мовною домінантою служить слово «горить», яке вживається в поезії п’ять разів. У поєднанні зі словами «Горить сосна – од низу догори» утворюється оригінальна дієслівна метафора, в якій ключове слово «горить» виконує образну функцію, а слово «сосна» – символічну. Тобто сосна є символом України, її матеріальне начало, яке «горить», нищиться. Асоціативне поле метафори розширюється за рахунок слів, що вказують на напрям поширення вогню, підсилюючи символічну функцію: земля (матеріальне) – небо (духовне). Ця метафора повторюється в поезії чотири рази, її асоціативне поле послідовно розширюється, підсилюючи виразний зоровий образ.

Нерідко накопичення метафор створює передчуття тривоги, жалю, збентеження, надає зображуваному предмету рис живої істоти:

Будинок той, котрого жаль будив
чи на який острішком зойку п’явся
таємний острах, млосно прихилявся
до сніжних спантеличних ґрунтів…
і віддавався часу течії,
довірившись її бентежній хвилі.

Як різновид метафори досить характерним для поетичної мови В.Стуса є вживання персоніфікацій, завдяки яким предмети, явища дійсності та абстрактні поняття набувають рис людини:

1. На ліктях підвелась зоря, мов породілля,
І дух мій скорчився – і корчами кричить.
2. Коле груди
І хрип прилипнув до грудей.

В.Стус також творить прості для «розгадування» метафори, із прозорою семантикою:

Лечу – і згораю. Заобрійний край
мене настигає, мене спостигає,
мені простягає черствий коровай.

За українськими традиціями, короваєм зустрічають поважних, дорогих гостей, висловлюючи цим до них велику шану й повагу. У поезії рідний край простягає ліричному героєві черствий коровай, тобто непривітно зустрічає. Цією метафорою автор акцентує, що на батьківщині він нікому не потрібен.

Тема наступного повідомлення: Метонімія в поетичній мові шістдесятників.

Література:
1. Василь Стус в житті, творчості, спогадах та оцінках сучасників: Балтимор-Торонто., 1987.
2. Стус В. Палімпсести: Вибране. – К.: Факт, 2006. – 432с.
3. Стус В. Час творчості. – К.: Дніпро, 2005. – 704с.