Тавтологія й анафора як засіб поетичного синтаксису шістдесятників

Тема попереднього повідомлення: Фігури безсполучниковості й багатосполучниковості в поезії шістдесятників

Для поетичного синтаксису шістдесятників характерне використання тавтологій, які вживаються зі стилістичною метою увиразнення тих чи тих явищ, предметів дійсності:

На кричаний крик мій – мовчазне мовчання…
Я прагну спочатку почути ячання.
І всесвіту розум поставлю на чати –
Я хочу спочатку початок почати…

Тавтологічними зворотами «кричаний крик» і «мовчазне мовчання» І.Драч підкреслює думку, що на відчайдушний крик ліричного героя світ відповідає холодною байдужістю. Висловом «спочатку початок почати» наголошується важливість повернення людини до своїх першовитоків.

Специфічним різновидом тавтологій В.Стуса є вживання одного й того ж іменника в різних відмінкових формах – називному й родовому, завдяки чому досягається емоційно-експресивне множення ознаки чи якості зображуваного:

Пливе земля. І спокій сподіванний –
як тиша тиші. Як кінець кінця.
Хлющиться вода. О прикладись до рани,
наблизь мене до свого реченця!

У поезії Л.Костенко найчастіше зустрічається однокореневий повтор іменників і дієслів, іменників і прикметників, що, в свою чергу, сприяє фольклорній стилізації віршів авторки, оскільки тавтологія вважається народнопоетичним прийомом:

1. Правічну думу думають ліси,
вгрузають в мох столітні дідугани.
2. Дехто платив сумлінням.
Дехто – золотом золотим.

Використовують у своїй творчості шістдесятники словесні анафори, які допомагають пов’язати окремі речення в більшу мовну єдність, досягти належного експресивного забарвлення:

Вже котяться хвилі строф,
Вже б’ються в берег грудей,
Вже біситься з приском порода,
Вже клекіт свій чорний спиває…

Анафорою «вже» І.Драч акцентує увагу читача на тому, що дія відбувається саме в цю мить, що процес творчості неможливо зупинити, митець зобов’язаний сказати своє слово.

Дієслівні анафори часто використовуються у фольклорних жанрах, надають поезії І.Драча відповідної стилізації, динамізму оповіді:

Десь на дні моїх ночей
Горить свічка біла
Йшов вітер не погасив
Йшов віл не погасив
Йшов кінь з гривою сивою
Йшов танк навшпиньках
Йшов літак з парасолькою неба
Не погасили не погасили.

Словесні анафори, виражені службовими частинами мови, надають поетичним текстам певних емоційно-смислових відтінків:

Вечірнє сонце, дякую за день!
Вечірнє сонце, дякую за втому.
За тих лісів просвітлений Едем
І за волошку в житі золотому.
За свій світанок і за свій зеніт,
І за мої обречені зеніти.

Л.Костенко вдало використовує анафору, виражену прийменником «за», який надає віршеві «форми поетичної молитви з глибоким філософським підтекстом».

Приклади прийменникової анафори знаходимо й в поезії В.Стуса:

Як хочеться – вмерти!
Зайти непомітно
за грань сподівання
за обрій нестерпу
за мури покори
за ґрати шаленства
за лють огорожі
за лози волань.

У наведеному прикладі прийменникова анафора вказує на просторові відношення, увиразнює бажання ліричного героя зайти поза межі реального життя.

Тема наступного повідомлення: Антитеза, оксиморон і катахреза в поетичному синтаксисі шістдесятників.


Анафора – стилістична фігура, що полягає в повторенні однакових слів, виразів, звуків чи звукосполучень на початку віршових рядків, строф або речень.

Тавтологія – стилістична фігура, що ґрунтується однокореневому повторі попереднього слова.

Література:
1. Антологія української поезії: В 6-ти т. Т.5. / Упоряд. М.Острик. – К.: Дніпро, 1985. – 509с.
2. Драч І. Вірші та поеми. – К.: Дніпро, 1991. – 213с.
3. Костенко Л. Вибране. – К.: Дніпро, 1989. – 559с.
4. Кочан І. Лінгвістичний аналіз тексту: Навч.посіб. – К.: Знання, 2008. – 423с.
5. Стус В. Палімпсести: Вибране. – К.: Факт, 2006. – 432с.