Риторичні фігури в поезії шістдесятників

Тема попереднього повідомлення: Антитеза, оксиморон і катахреза в поетичному синтаксисі шістдесятників.

Використання риторичних фігур у поетичній мові шістдесятників надає висловлюванням більшої емоційності, сприяє встановленню контакту із читачем. Зокрема, риторичні звертання привертають увагу до того чи того явища, спонукають до роздумів:

Не треба класти руку на плече!
Цей рух доречний, може, тільки в танці.
Довіра – звір полоханий, втече.
Він любить тиху паморозь дистанцій.

У наведеному прикладі риторичне звертання увиразнює думку Л.Костенко про те, що в коханні важливою є насамперед довіра, якої дуже легко позбутися зайвим поспіхом, невмілим жестом.

У В.Стуса чимало поезій написано у формі віршованої молитви, тому для поета характерне часте вживання звернень до Бога. Дослідниця Ю.Браїлко відзначає, що «поетичне мовлення В.Стуса багате на засоби, що посилюють експресію та емоційність теонімів-звертань». До таких засобів належать:

а) вигуки:

О Господи, о дай – спинитися цій хвилі,
щоб досвіток стояв, пташиний щебет гуск

б) присвійні та особові займенники:

Причинивши двері, колінкую: Отче Ти наш,
та ж ніхто не верне руки, рухи, радощі нам?

в) оцінні прикметники: «обіймімося разом, Отче усеблагий!»

г) поєднання названих вище засобів:

1. О Боже мій! Така мені печаль
і самота моя – безмежна…
2. О Боже праведний, важка докука –
сліпорожденним розумом збагнуть…

Використання таких засобів сприяє молитовній стилізації поезії В.Стуса, адже звертання до Бога, які підсилюються вигуками, присвійними займенниками, оцінними прикметниками, характерне саме для жанру християнської молитви.

Риторичні питання використовують шістдесятники з тією метою, аби більш емоційно висловити ствердну думку:

Хто сказав, що все уже відкрито?
Нащо ж ми народжені тоді?
Як нам помістити у корито
Наші сподівання молоді?

В.Симоненко завдяки риторичним питанням наголошує на тому, що можливості людини невичерпні, їй важко зупинитися на досягнутому, їй необхідно постійно творити й самовдосконалюватися. Питання «Як нам помістити у корито наші сподівання молоді?» містить приховану іронію на сучасний поетові час, коли могутній творчий порив покоління шістдесятників намагалися вмістити у тісні рамки, перешкоджали розвинутися якісно новому мистецтву.

Риторичні питання в поезії В.Стуса найчастіше адресовані самому собі, що створює ефект внутрішнього діалогу й допомагає відтворити складний психологічний стан ліричного героя:

Тож іспитуй, як золото, на пробу
коханих, рідних, друзів і дітей:
ачи підуть крізь сто твоїх смертей
тобі услід? Ачи твою подобу
збагнуть – бодай в перед кінці життя?
Чи серцем не жахнуться од ознобу
на цих все бідах? О, коли б знаття…

У наведеному внутрішньому монолозі відбито духовне переживання вини перед матір’ю, дружиною, сином, якими автор пожертвував, аби відстояти справедливість у своїй країні. Ліричного героя хвилює питання, чи збагне родина його героїчний чин, чи підтримає його на цьому шляху.

Література:
1. Браїлко Ю. Семантико-стилістичні інтерпретації християнських теонімів у поезії Василя Стуса // Дивослово. – 2008. – №1. – С.44-48.

2.   Костенко Л. Вибране. – К.: Дніпро, 1989. – 559с.
3. Симоненко В. Вибране. – К.: Школа, 2002. – 253с. 

4. Стус В. Палімпсести: Вибране. – К.: Факт, 2006. – 432с.