Іван Драч |
Попереднє повідомлення: Метафори в поезії Ліни Костенко
Однією з найпомітніших прикмет мовностилістичної манери І.Драча є постійне тяжіння до метафор, які ґрунтуються на зміщенні, порушенні звичних норм лексичної сполучуваності. Завдяки цьому досягається ефект новизни поетичних уявлень і образів: «дощів поламані хребти», «вітер суглоби доріг хусткою витер», «сонце тополю тягне до неба за вуха зелені», «агресія помідорів» тощо. Дослідниця Л.Невідомська зазначає, що метафора в творчості І.Драча – «не просто оригінальний мовно-виражальний засіб, що орнаментує художній текст. У його стилі це – метафоризація як спосіб проникливого, імпульсивного, уявно-асоціативного мислення». Дійсно, метафори І.Драча свідчать про оригінальність поетового світобачення:
Та з карими голодними очима
Жоржини тягнуть руки по зірки
Та мруть в риданнях.
Жоржини тягнуть руки по зірки
Та мруть в риданнях.
У створенні художнього образу важливу роль відіграє наявність слів-домінант. Так, лексеми «очі», «руки» виступають одним із засобів персоніфікації, вказують на асоціації автора: квітки жоржини нагадують карі очі, листочки – руки, що тягнуться до зірок.
На персоніфікованій ознаці особливо часто будуються метафори при змалюванні пейзажів, інтер’єрів:
1. Небо вовняним шарфом
Кутає шию од вітру.
2. Сплять хати у нічних сорочках,
Сплять повітки – стиляги в червоних.
Кутає шию од вітру.
2. Сплять хати у нічних сорочках,
Сплять повітки – стиляги в червоних.
Так, небо, хати, повітки в поезії І.Драча не лише виконують дії, притаманні людині, а й потребують людського одягу: небо кутається «вовняним шарфом», тобто хмарами, а біляві українські хати, немов сплять «у нічних сорочках».
Тема наступного повідомлення: Метафори в поезії В. Стуса.
Література:
1. Драч І. Берло: Книга поезій / Передм. І.М.Дзюби. – К.: Грамота, 2007. – 912с.
2. Невідомська Л. Особливості ідіостилю Івана Драча: імпліцитність семантики поетичного слова // Вісник Львів.ун-ту. Серія філол.наук. – 2004. – Вип.35. – С.296-306.
Немає коментарів:
Дописати коментар