Метафори в поезії Ліни Костенко

Ліна Костенко

Для поетичної мови Л.Костенко характерна «глобальна метафорика, яка охоплює всі клітини кожного тексту на всіх рівнях». Подібно до В.Симоненка, поетеса використовує метафори, що утворюють багатогранні персоніфіковані образи, тобто побудовані за принципом антропоморфізації предметів і явищ, наділенні їх людськими якостями:

Ставить осінь на землю свою золоту жирандоль.
І ковтаючи сльози, одягши на плечі сукману,
перемотує літо на чорні котушки тополь,
шиє голим полям нескінчену сорочку з туману.

Завдяки розгорненим метафорам осінь сприймається читачем не як пора року, а як жива істота, здатна робити дивовижні перетворення природи.

Вдаючись до уособлення понять рослинного світу, Л.Костенко зумисне їх психологізує, як, скажімо, в поезії «Посмішки», де поетеса використовує цілий каскад генітивних метафор, які вдало характеризують сутність посмішок, викликаючи різнопланові образні асоціації:

Посмішки,
цвітіння людських облич –
червоні троянди пристрасті,
білий гнів ломикаменю,
колюча шипшина зневаги,
сині іриси втоми…

Порівнюючи посмішки із цвітінням різних рослин, поетеса досить влучно вказує на відтінки людських емоцій, адже кожна квітка має свій «характер», щось символізує. Скажімо, усміх закоханих схожий на «троянди пристрасті», а посмішка людей гордих і зверхніх – мов «колюча шипшина зневаги».

Зустрічаємо в поезії Л.Костенко художні образи, утворені в результаті зооморфної метафоризації, тобто наділенні предметів і явищ дійсності властивостей тварин:

Його прив’язали справді…
Хмари – як чорні віхті,
мечуться хвилі горбаті,
гострять об палубу кігті.

Словом-домінантою наведеної метафори є лексема «кігті», яка позначає частину тіла тварини, допомагає створити уособлений образ хвилі, схожої на загадкового звіра.

Значної експресивності звучання набуває нанизування кількох різновидів метафор:

Кошлатий вітер-голодранець
в полях розхристує туман,
танцює юродивий танець,
б’є в бубон сонця, як шаман.

Метафора-прикладка «вітер-голодранець» характеризує вітер як шибеника, розбійника, далі персоніфікація художнього образу посилюється розгорненими метафорами-уособленнями.

У наступному повідомленні читайте: Метафори в поезії Івана Драча.

Література:
1. Костенко Л. Вибране. – К.: Дніпро, 1989. – 559с.
2. Краснова Л. Грані поетичної майстерності Ліни Костенко // Слово і час. – 1995. – №7. – С.45-53.