Церковнослов'янізми та архаїзми в поезії Василя Стуса

Василь Стус

Окремої уваги заслуговує питання щодо особливостей функціонування в творчості поетів-шістдесятників церковнослов'янської лексики. З різною стилістичною метою вживає в своїй поезії церковнослов'янізми В.Стус. Зокрема, частим є вживання старослов’янських форм дієслова «бути», завдяки чому образи Вітчизни, рідної землі сприймаються як сакральні, освячені; досягається пафос піднесеності, урочистості. Оскільки старослов’янська є мовою Святого Письма, то вживання її окремих лексичних елементів допомагає передати в поезії найсакральніший зміст, словесно втілити ідею про першоджерело, першооснову буття:

Ущухло серця джерело.

Криниця тьмяна обміліла,

і висохла. Як душа зболіла!..

Де ти єси, ясно водо,

де тихі зорі полоскались,

де білі хмари тінню брались.

У наведеному прикладі старослов’янське «єси» підкреслює сакральність символу Ясної води – «однієї з першооснов буття нарівні з Вогнем, Сонячною енергією», що осмислюється поетом як життєдайне джерело духовних сил. Відчуття чистоти, спокійної величі посилюється введенням додаткового символічного образу – «тихі зорі». Поширене у фольклорі поєднання образів «тихі води – ясні зорі» сприймається як символ України, її природи, поетичної душі народу. І хоча в цитованих рядках поет не вживає слів Україна, Батьківщина, проте цей образ постає через виразну систему символів. Святість висловлених автором почуттів акцентує прадавнє «єси».

Досить часто В.Стус використовує старослов’янізми, коли мова йде про Бога чи Святе Письмо:

Даждь нам, Боже, днесь! Не треба завтра -

Даждь нам днесь, мій Боже!

Даждь нам днесь! 

Завдяки використанню старослов’янської форми наказового способу дієслова «дати» та лексеми «днесь», наведені рядки сприймаються як молитва. Між повторами з деякими варіаціями фрази «Даждь нам, Боже, днесь!» звучить чітко і наполегливо сучасною мовою: «Не треба завтра!». На тлі вжитих старослов’янізмів це заперечення стає більш емоційним і виразним.

У деяких випадках вживання церковнословянізмів підкреслено іронічне, тобто, возвеличувальним стилем автор показує ницість, мізерність зображувального:

Чи він не бог вам? Чи не він

Один – самого сонця син –

Вам уст не одверзав, не кликав...

І промовляв, мов осіняв:

У нас розбратана сім'я,

І ви до розбрату навикли.

У цьому вірші поет іронізує над співцями, що прославляли Сталіна, возвеличували його, славословили і підносили в своїх віршах до рівня Бога. Для цього у творі вибрано «високий стиль», вживається церковнослов'янська лексика.

Ще одна особливість поетичної мови В.Стуса, що виявляється на її лексичному рівні – вживання архаїзмів. Дослідниця Г.Віват переконана, що архаїчна лексика допомагає поетові ніби занурити читачів у язичницькі часи, нагадати, що українці дуже давній народ, який уже в дохристиянську епоху мав високорозвинену культуру і свою гарну, образну, барвисту мову. Звідси у поетиці В.Стуса досить примітними є елементи давньоукраїнської міфології:

Їм навздогін, як молоді берізки,

Сподобані духмяним днем червневим

В Ярилів день у сотню довгих ніг

Біжать дівчатка.

У «Словнику давньоукраїнської міфології» С.Плачинди знаходимо пояснення, що Ярило – це бог весняних робіт, плотської любові й статевих пристрастей у давніх українців. Відповідно Ярилів день – це теплий травневий або ж взагалі й літній день. Такий міфічний образ надає віршеві певного ідилічного звучання.

Досить часто міфологічні елементи допомагають передати напруженість, непередбачуваність ситуації:

Твоє життя минуло й знебуло.

І гусне крик. Довліє злоба дневі.

І споневіра спалює чоло,

І дивен див біжить поверхи древа.

За давньоукраїнською міфологією, див – це божество страху й смерті. Зображувалося у вигляді великої хижої птиці з потворним жіночим обличчям. Згідно з легендою, див завжди «сидить на сухому дереві і свище по-зміїному, кричить по-звірячому, з ніздрів іскри сиплються, з вух дим валить». Див є провісником смерті, що й надає поезії песимістичного звучання, передчуття тривоги.

Наступного разу ми продовжимо розглядати стилістичні можливості пасивної лексики в творчості Василя Стуса на прикладі вживання неологізмів.

Література:

1. Віват Г. Вживання архаїзмів, церковнослов'янізмів, рідковживаних слів та інші засоби образотворення в поетичній творчості Василя Стуса // Українська література в загальноосвітній школі. – 2003. – №6. – С.39-43.
2. Костомаров М. Слов’янська міфологія. – К.: Либідь, 1994. – 384с.
3. Стус В. Палімпсести: Вибране. – К.: Факт, 2006. – 432с.
4. Стус В. Час творчості. – К.: Дніпро, 2005. – 704с.